Розділ 8

Холодний вітер проривався крізь стіни, але патер не помічав холоду. У нього тремтіли не тільки руки, тремтіло тіло, здавалося, навіть душа. За ним хвостиком ходив учень, вже не заглядаючи в осі, просто слідуючи за тінню. Він інколи сонно тер очі, кидаючи погляд у вікно. Небо поступово рожевіло — скоро мало зійти сонце, але все швидше підкрадалися чорні хмари, які пригнав осінній вітер.

— Ясоне, синку, ти можеш іти спати, — прошепотів патер, збираючись у дорогу. Ясон ще не встиг розібрати пошту, але Кафце Фоне відразу помітив дивний лист серед інших. Сургучна печатка з гербом короля. На листі були зображені крила янголів — цього було досить, щоб патер зрозумів суть листа. Його хотіли бачити у столиці, а для чого... при Ясоні він не наважився відкрити листа, вміст міг бути дуже небезпечним, і дитині про це знати було зайвим. Знання давалися з віком, так завжди думав Кафце Фоне, а перенавантажувати цю небесну дитину він не збирався. Хлопчик знав дуже багато для свого віку. Проте впевненості, що за час його відсутності нічого не станеться, у Кафце не було, тому, дивлячись на сонне обличчя кволого, хворобливого хлопчика, що постійно кашляв після прогулянок холодним повітрям чи бігання по калюжах, він прийняв рішення попросити допомоги. По сусідству з ними жила стара пані, яка постійно приносила вчителеві та учневі щось смачне або корисне — то пиріг із малиною, то овочі зі своєї грядки.

— Ні, вчителю. Можна я ще трішки побуду з вами? — світлі очі дивилися на вчителя з таким проханням, що відмовити хлопчику було надто складно, навіть для нього. Кафце Фоне покірно кивнув.

— З вами добре, але щось змінилося після тієї ночі. Демони скоїли щось жахливе?

Руки Кафце затремтіли ще більше, хоча здавалося, що це неможливо. Утримати щось було складно, тому Ясон, дивлячись на вчителя, підбирав предмети та складав їх у торбу. Хоча валіза для дальніх поїздок знаходився десь на горищі, Кафце не міг сходити за ним. Після тієї ночі всередині нього справді щось змінилося… то висів його гріх за скоєне. Кафце це відчував, тому злегка кивнув на запитання й, зібравшись думками, промовив:

— Так, Ясоне. Демони були й будуть небезпечними, але люди не вірили. Тепер вони зрозуміли, наскільки небезпечна недбалість і довіра, навіть на святі Єлізіума та Гадеса.

— Але що там трапилося? — Ясон блиснув очима, уважно дивлячись на вчителя, тримаючи в руках чергову річ, щоб покласти її в торбу. У його руках опинився лист від короля. Кафце затримав подих і простягнув тремтячу руку. Він навіть не помітив, коли дитина встигла схопити той клятий лист. Ясон кинув похмурий погляд на печатку та простягнув лист назад вчителю.

— Демони забрали дівчину в пекло, Ясоне. Ми не знаємо, що буде далі, але всі ми покарані за довіру... Але більше покарана дівчина, що танцювала та співала, що тримала демона за руку і всміхалася. Ніколи, Ясоне, ніколи не довіряй демону. Навіть якщо він виглядає, як янгол. Пекло знищило все добро в їхніх серцях.

— Я зрозумів, — серйозно кивнув Ясон. — Коли я виросту, я буду оберігати людей від зла. Як колись.

— Що? — патер усміхнувся. Лист був у нього в руках, і він жадав прочитати його в дорозі, якнайдалі від учня. — Як колись? Синку, ти занадто замріявся. Я більше не дозволю тобі говорити з янголами. На жаль, ми не можемо стати тим, ким не є.

— Але я читав, що деякі люди ставали янголами. А ще люди постійно перетворюються на демонів! — запротестував Ясон, блиснувши світлими очима. Інколи патеру здавалося, що в очах його учня мерехтять зірки. Тут сперечатися було марно.

— Авжеж, стають. Але не всі й не завжди. А інколи дуже страждають. Тому краще не читай такі книжки. Вибери щось інше, — Кафце вважав, що таке зарано читати дітям, особливо хлопчику дев’яти років, хоча він і сам нещодавно розповідав страшні правдиві історії. Ясона не мучили кошмари, як Кафце в дитинстві, не дивлячись на кволе тіло, Ясон міг справді рятувати людей, бо це не виходило у Кафце Фоне. Він міг лише губити чужі життя. Печатка, що керувала демонами, приносила нескінченний біль, пекла руки та відтягувала кишеню так, що здавалося вона ось-ось випаде й відкриє його істинне обличчя перед усіма.

— Але інше я вже прочитав, — Ясон прибрав білими пальцями пасмо волосся, що лізло в очі. — Та й ви багато чого розповідали, вчителю. Як довго ви будете в столиці?

Кафце задумався та не відразу відповів.

– Десь… найбільше це пару тижнів. Але я попрошу пані Миту придивитися за тобою. Вона не відмовить, ще й смачно нагодує.

– Мені всього вистачає, – знизав плечима Ясон.

Кафце важко зітхнув, уважно та трохи сердито дивлячись на Ясона.

– Але ти дитина, і мені інколи здається, що ти забуваєш про це.

– Буває, що я надто довго читаю дорослі книжки, – посміхнувся хлопчик і знову знизав плечима. Здається, це входило у звичку – не відповідати на запитання, а просто знижувати плечима. Саме такими словами, думками та діями Кафце вважав його маленьким янголом, істотою, що скоро поверне свої крила і злетить, але невідомо куди: в рай чи пекло. – Що вам ще зібрати? – хлопчик поставив руки в боки та окинув поглядом їхню кімнату, де всюди панував безлад. На підлозі лежали книги та папір, трохи далі – простирадла та подушки. Крім того, важка штора падала на вікно так, що закривала рожеве небо, яке ось-ось засиніє і заллється світлом. Ясон, поправивши пасмо, бачив, що небо заллється світлом, і вже через хвилину темні тучі поглинуть денне світло, залишивши місто в сірості, холоді та сирості. Кафце Фоне прослідкував за поглядом Ясона і потер підборіддя.–