Розділ 6

Поле бою було яскравішим, ніж уявляла Карро.

Всюди миготіли блискавки, літали закляття, а сила накопичувалася, мов у вакуумі. Вічний поєдинок сил зла та світла. Здавалося, що земля почервоніла, а рідкі дерева стояли обвугленими до самих кісток своїх стовбурів і гілок, яких ледь торкався вітер. Тут не було перемоги, лише вічна війна, від якої Карро відчула жах і зупинилася, спостерігаючи, як швидко віддаляється демон. Він не озирався, не чекав її, вірячи, що вона слідує за ним. Проте Карро бачила лише його силует і яскравий меч, що блищав у сонячних променях — тьмяних, непевних. Демон був готовий прийняти бій, але сама Карро ледь трималася на ногах. Відчуття чужості зростало — це не її дорога, не її доля. Можливо, її шлях лежав деінде, але в останні секунди вона помітила, як до неї наближається хтось інший. Янгол. Шелест крил ворога не сплутати ні з чим. Янгол наближався, і Карро згадала, що вона ще не воїн і не має таких навичок.

– Карро, вперед! – пролунала команда демона, силует якого вона бачила кілька хвилин тому, і тоді вона була впевнена, що він не встигне.

Карро впала на землю, торкнувшись долонями ґрунту, вкритого чорно-зеленою травою, серед якої ледь виднілися молоді зелені пагони. Поле бою більше нагадувало пекло, ніж саме пекло. Карро перевернулася, щоб хоч трохи бачити події й контролювати ситуацію.

Янгол нападав, демон захищався. Битва здавалася безсилою: вічне поле війни випивало всю ненависть і всю енергію, з якою воїни йшли в бій. Здавалося, тут панувала порожнеча, що витягувала життя з рослин, землі, повітря, висмоктувала енергію демонів і янголів.

— Прокляте місце, — прошепотіла Карро, слухаючи мертву тишу, що розривалася спалахами бою і дзвоном мечів. Десь почувся жалібне виття. Кому він належав — янголу чи демону — визначити не вдалося.

Світ тут був зовсім інший.

Її почули обидва — і демон, і янгол.

На мить вони зупинилися й подивилися на неї. Карро підняла погляд і підняла брову. Чи вони самі не розуміли, яке це місце?

– Демониця скоро помре, — прошепотів янгол, не відводячи погляду від Карро, змахнув крилами й моментально зник у темному небі, залишивши по собі лише світлу прогалину. Тремтіння пройняло її тіло і сутність, подібну до залишків душі.

Карро почесала спочатку ріг, потім щоку.

– Ще чого, – фиркнув демон, сховав меч у піхви й подав їй руку. Тіло Карро задеревеніло, але вона простягла руку і вхопилася холодними пальцями за його гарячу долоню. – Карро, – він зітхнув і потягнув її за собою. – Тепер я ще краще розумію, чому Фаон так легко віддав тебе.

– Бо з мене буде прекрасний воїн у цьому згубному місці? – вона дивилася в небо, де зник янгол. – Куди він подівся? Невже чекає моменту?

– Скоро дізнаєшся, – усміхнувся демон.

– А зараз не можна? – Карро ще була в полоні своїх думок. Можливо, саме тут печать янголів зрештою вип’є всю темну енергію й залишить їх без сил на життя. Вона не наважилася поділитися цим передчуттям — демони цього не бачать, тож нехай буде так. Перед її очима відкривалися мальовничі пейзажі: застигле чорне небо немов загравало з такою ж чорною землею, під храмами клубочилося світло, схоже на крила янголів та їх білосніжні шати, а над землею звивався червоний туман, що повз між застиглими навіки каменями й деревами. Карро уважно подивилася на демона і не втрималася:

– Це не справжнє поле битви. Це лише підготовка до справжньої війни.

– Чому ти так вирішила? – демон здивовано підняв брови, але темп не збавив, продовжуючи тягти Карро кудись.

— Тому, що, тут є відчай, пустота, але не так багато смерті. Фаон колись кинув нас у справжню війну, людську, десь на другому континенті, там були янголи, демони, люди, і смерть. Вона відчувалась всюди, – Карро захотілося обняти себе, захиститись хоча б руками від тих спогадів, проте вона тільки зробила важкий вдих і видих – насичене димом повітря роздирало горло та легені.

– Фаон про це не говорив, – собі під ніс промовив демон та нарешті зупинився. – Ти справді значно розумніша, ніж я гадав. А тепер дивися, – він підвів її до краю, Карро одною рукою тримала мішок з речами та нарешті блимнула очима – перед нею з попелу та червоного туману виріс цілий бастіон. Величезна п’ятикутна споруда, призначена для захисту або обстрілу місцевості, зроблена із сірого каменю, захоплювала своєю величчю, виднілася навіть артилерія. Чорні гармати, які дивилися у небо.

Карро підтягнула мішок та подивилася на демона.

– Ти казав, що тут не буде місця навіть для речей?

Демон усміхнувся та злегла несмішливо промовив:

– І ти повірила демону, дівчинко?

– Повірила, – Карро спокійно знизала плечима, хоча всередині палав жар розпачу – скільки вона не намагалася витравити цю довірю, наївність, ті завжди залишалися з нею, немов були частиною втраченої душі. – Можливо, скоро перестану.

– Буду сподіватися.

– Тоді не тільки у мене марні надії, – Карро скопіювала посмішку демона, краєм ока помітив, що за ними слідує примара янгола, з величезними крилами, які здавалися дож диною були десятки метрів. – Знову янголи…

Демон помітив. 

– Залишайся тут.

Янгол був інший, сильніший та витриваліший, Карро відчувала світлу силу, яка змушувала падати на коліна, проте трималася, зціпивши зуби, та не відводячи погляду – янгол дивився на неї, але начебто скрізь неї, кудись далеко та глибше. Під печаттю ще билося її серце, Карро схопилася, вона так мало знала про це, а напевно печаті були різними, і відразу подумала, що буде дуже прикро, якщо будь-який янгол може керувати печаттю та одним жестом укоротить начебто безсмертне життя.  Але янгол звернув увагу на демона, його очі заблищали світлом, а на губах тліла якась молитва, Карро бачила, що губи ворушаться, проте не могла зрозуміти ні слова, а тієї самої миті почався бій. Світло осліпило, вона закрилась рукою та відвернулась, відчуваючи як навколо кружляє та світла молитва. Ніби легка птаха зі смертоносною для демонів силою.