Розділ 4

Карро відразу не зрозуміла, де перебуває. Але майже моментально відчула пекло всіма нутрощами. Пекучий подих пекла робив її дихання важким, стан непритомним, і по шкірі просувалися хвилі жаркого вітру. Її тягнули в безодню, тягнули так, немов вона непотріб, але тільки-но Карро почала приходити в себе, її опустили на ноги. Рухи були змазані, нечіткі, вона ще блимала очима, не бачачи нічого. Хтось схопив її за грудки та затряс так, що її почало нудити, а обличчя командира знову втратило чіткість.

– Карро, ти не виконала свою місію! – тканина тріщала від його кігтів, сорочка ковзала на плечах, а темний плащ, який вкривав плечі, взагалі тримався тільки на мотузках сіро-бурого кольору та боляче впивався в шию. – Невже це так важко? Хоч раз зробити так, як потрібно, а не так, як тобі хочеться.

– Прийшли янголи. Я не могла нічого зробити, – прошепотіла вона в свій захист. Але демон проігнорував. Їй було зле, більше не хотілося говорити.

В темряві кімнати виднілася лише низька дерев’яна лавка, куди їй марилося впасти, але демон продовжував стискати сорочку. Кров холонула, і Карро заплющила очі, щоб просто не бачити розмите обличчя демона.

– Ти дозволила їм це зробити, Карро, – він відпустив її. І його обличчя немов омивали хвилі неспокійного холодного моря – зникли червоні плями на щоках, погляд похолоднішав, а темрява відступила. Карро не тримали ноги; напружені м’язи здавалися такими лише тоді, коли світ звузився до кігтів, які рвали сорочку.

– Ні, це не правда, – вона захитала головою. Вона хотіла лише спокою, також тихого, небесно-синього, який в неї відібрали та поселили в чорне пекло, але страх тримав міцно. Навіки прив’язав до нутрощів пекла. – Він все бачив. Вони все знали й відчували.

Карро нарешті торкнулася лавки та впала гучно, майже не відчуваючи болю, й провела руками по щокам та чолу. Шкіра була холодною, дещо липкою від поту та крові. І, зігнувшись, Карро дивилася на демона та не могла зрозуміти, яку гру він веде і чому так активно кидає її у нерівний бій проти янголів. Їхня сила не піддавалася сумнівам та обговоренням, лише сухий факт з крапкою в самому кінці, яку демони чомусь не помічали, або не помічали виключно для демонів, котрі не можуть підтвердити істинність своєї природи та стати справжніми. Жахливими безжальними істотами, які забули всі свої колишні життя й навіть не здогадуються, що таке милосердя і все, що його стосується. Під шкірою пульсувала печать янголів, чортове благословення, яке не помічали та не відчували демони, а Карро здавалося, що кожну мить стискала сорочку на грудині, а десь там, під шкірою, у самого серця свербіла та боліла печать.

– З цього моменту, Карро, тобі необхідно стати сильнішою.

Сталь рубонула ніби по шиї Карро; ці слова не були пустою обіцянкою, це була ціль. Ціль знищити її крихітну людську природу, стерти назавжди та виростити справжнього демона. Цього Карро боялася. Та чомусь не могла стати їм, щось невпинно ставало на заваді, і здавалося, що її людська подоба допече демонів раз і назавжди.

Вона підняла голову, різкий запах крові лоскотав ніс і осідав на язику гірким солонуватим присмаком, і ледве розігнула закам’янілі пальці, що немов трималися за печать. Їй потрібно було більше інформації: після накладання благодаті ніхто з демонів не виживав, помирали в страшних муках через кілька годин або днів, дивлячись на те, скільки сили в янгола, хто її наклав та з якою метою.

– Як?

Її волосся пахло сирістю, спогади нікуди не зникали. Навпаки, вони постійно знаходилися поряд, приходили разом з хвилями переживань та неспокою. Карро провела по волоссю пальцями, трохи заплутавшись, і важко дихала, чекаючи, поки демон продовжить. А Фаон лише дивився прямим поглядом, чорним, який викликав найбільший жах у середині суті, і лише після десяти секунд, які розтягнулися для Карро на цілу вічність, мовив:

– Сьогодні все для тебе зміниться. Старші демони хочуть бачити тебе сильнішою, Карро. Їм потрібні не твої гарні очі – їм потрібна сила та міць. І ти ідеально підійдеш для цього…

– Для чого я підійду? Що ви затіяли? – вона схопилася і встала на ноги. Було боляче.

З’явилося відчуття, що саме зараз руйнується її доля. Нищівна стихія пекла мала зачепити її коли-небудь. Стати справжнім демоном було нелегко, але ще не було таких випадків, коли пекло цього не зробило. Вони ніби здирали шкіру та шили нову, забирали серце та розум, а взамін віддавали кровожерливість, жорстокість, лють.

– Я хочу зробити з тебе демона, а не подобу. Карро, звідки цей бунт? – Фаон запитав з легкою іронічною посмішкою. – Ти раніше була дуже покірна, ну, не то щоб дуже, але в рази покірніше. У тебе немає прав на спротив, – тоді його чорні кігті залишили кривавий слід на щоці та шиї. Він продовжував вести кіготь ще декілька секунд, а потім облизнув кривавий палець та розсміявся. Він сміявся саме над нею, над її моментальною покірністю та беззахисністю.

Карро не могла опанувати себе, тряслася скоріше від страху та нерозуміння, ніж від болю, язик прилив до піднебіння.

Скоро від її сутності не залишиться нічого.

Того жадав демон, і Каро повірила.

Із темряви винирнули жахливі тіні, так здалося спочатку. Карро затримала подих. Своїми великими рогами вони ніби торкалися стелі, двоє дуже схожих демонів, ніби виліплені по одному макету, одним майстром. Але вже потім риси обличчя розрізнилися, немов їх намалювали заново. А обладунки яскраво червоного кольору ще більше нервували Карро, тим більше що сяйво та вишуканість захопили майже відразу. Всередині неї виріс страшенний звір, який хотів мати такі ж самі обладунки. В якусь мить страх зник, вона різко задерла підборіддя та без остраху ловила кожен рух. Вони чимось були схожі на янголів. Можливо, тільки тим, що це справжні воїни, не ті, ким є вона і всі, хто з нею вчаться, а виключно воїни, майстри своєї справи.