Розділ 1

Ніч заходила в кімнату поступово, несамовито з’їдаючи кожен клаптик світла. Світло-рожево-синє небо зібрало пухнасті хмари, заховало всі зорі, і дув холодний, майже крижаний вітер, від якого неможливо було сховатися.

Сьогодні відбувалося святкування — церемоніальне піднесення для демонів та янголів, які в цю ніч ходять містами й селами, куштують різноманітні страви, п’ють вина, а найголовніше — можуть поділитися з людьми деякими таємницями, вилікувати або надіслати смерть — залежно від того, хто саме прийде до хворого і в якому настрої. Для смертельно хворих це був шанс отримати золотий злиток із різьбленням герба короля — стільки коштували найкращі ліки. Але більшість прагнула змінити долю або ж знищити ворога, зрештою отримавши з цього добрий зиск.

Секрети були не лише тихим шепотінням підслуханих розмов із таємним задумом — це були також послуги, за які демони призначали свою ціну. Іноді плата була дуже високою. Для демонів це була чудова нагода знайти замовника й отримати щось більше, ніж просто святковий стіл; для людей — швидке виконання бажання; а для янголів — проблеми та нові сутички з першими.

І Ройзенд, один із міністрів короля, з радістю та тремтінням збирався зустрічати гостей. Хто саме цього дня до нього завітає — він не знав, але був готовий заплатити велику ціну, аби тільки все пройшло так, як він хотів. Його слуги підготували бенкетну залу на понад двісті осіб, накрили святкові столи золотими скатертинами, розмістили найкращі страви та напої. Тут було і витончене вино з далеких виноградників, і навіть графин із розбавленою кров’ю — і перші демони вже потягнулися на розкіш і аромат м’яса.

Щоб привабити сильних демонів, кухарі за наказом міністра навіть приготували людське м’ясо й виклали шматки на золоту тарілку з овочами.

Від цього самого міністра скувало огидою. Але питання стояло зовсім інакше: якщо він хотів отримати корону — слід було відкинути власні принципи. Це — найменша ціна.

Він прагнув усього. І навіть більше, ніж усього.

Коли він поправляв своє святкове синє вбрання із золотою вишивкою, у нього спітніли долоні. Він опустив погляд і постійно тяжко зітхав: ніч буде довгою. І нарешті, зібравшись із силами, натягнув привітну усмішку на маску доброзичливого господаря та вийшов до зали, щоб привітати гостей.

— Добрий вечір, пані та панове, — він уклонився й посміхнувся, кинувши погляд на своїх гостей.

Демони відповіли йому люб’язним тоном і лукавою усмішкою. Вони знали, що вечір буде цікавим: запах людського м’яса звивався біля носа, приємний смак вина розливався хвилями, і загалом вони бачили, наскільки його душа прагне величі та влади.

А ще вони бачили, що темний ритуал уже розпочато — Ройзенд уже зробив перший внесок, і проігнорувати це вони не могли. Теперішній король повністю належав янголам і перебував під їхньою могутньою охороною — сильніших воїнів, яких боялася більшість демонів.

Але сьогодні на його святі були не лише демони.

Ройзенд посміхався, мусив відчувати себе переможцем, та раптом його вдарив між лопаток дивний страх, і на вустах завмерло питання: що буде, коли янголи дізнаються, що саме він задумав? Звісно, запитати не було в кого, але колись він чув слова, які зробили його надію сміливою та стійкою: усе починається з людей, і навіть теперішній король здобув свій трон великою ціною.

Тільки він платив янголам своїми правильними вчинками та думками, а Ройзенд лише прагнув невеликої допомоги злих сил і був готовий віддати навіть душу. Він подивився в очі одного з янголів і міг упевнено сказати: сині очі були холодні — до моторошного стану, до появи льоду в самому серці. Утримати посмішку було важко, і вперше в житті йому здалося, що влада стане кинджалом, який вдарить у спину саме тоді, коли він відчуватиме смак перемоги.

І це зроблять благородні янголи, бо він заслуговує на це.

Ройзенд тремтячими пальцями підхопив келих вина і рушив у густий туман непокою демонів та янголів.

Він хотів спробувати всією душею. Можливо, чорною — але своєю.

***

— Бій з янголами триватиме доти, поки ми не переможемо! — це підкреслювали на кожному кроці у велетенському замку з дахами гострими, як голки, та чорними вежами. Особливо — старші демони, які перетворили кволі чорні душі на справжніх слуг пекла.

Але Карро чула це ще частіше.

Бути готовими… Завжди…

Під таким девізом проходили щоденні тренування. Але краще від цього не ставало — щось усередині неї активно протестувало проти дій демонів. Все більше зростало невдоволення своєю долею і нерозуміння: чому саме, або, скоріше, за що вона заслужила дорогу в пекло? Та ще й не просто демоном — дещо безправним, а воїном.

У її чорній душі зростав неспокій.

У той самий час, коли інші демониці вдягали вишукані сукні, а то й короткі спідниці, шукаючи розваг на сьогоднішній вечір, а якщо пощастить — то й на цілі віки, вона задихалася від тривоги.

Вона провела долонями по обличчю. Усередині поступово зростала тривога — ніби квітка страху проросла в грудях і давила на серце. Карро тихо зітхнула. Сьогодні вона не могла піти на свято і творити зло, до якого її готували. Точніше — боротися проти добра, як вона себе поправляла. Проте фраза «творити зло» засіла в її голові назавжди. Цей вислів здавався їй доречнішим за інші.