Епілог

…Цієї ночі в Пеклі вперше за тисячу років виникає форс-мажор.

Володар Темряви скликає Темну Раду не через повстання грішників чи війну в Інферно, а через звичайну дівчину з України.

Коли Вейран повідомляє присутнім причину термінового зібрання, у тронній залі западає тиша.

– Перепрошую, Володарю, – нарешті озивається один із радників. – Я правильно зрозумів, що ми зібралися, щоб організувати… побут?

– Земний побут, – уточнює Вейран.

– Ми ж у цьому нічого не тямимо!

– Я теж, тому потрібно розібратися. І якнайшвидше. До речі, Даміре, чому в нас досі немає інтернету? – незворушно запитує Володар.

– Я цим займуся, – киває згаданий Дамір, хоч геть не розуміє, що то за такий інтернет і з чим його їдять.

– Зереху, як там у нас справи з перекладачами?

– Володарю, але ж ви чудово розумієте всі мови.

– Я розумію, а от Ярина – ні. Тому потрібно перекласти шлюбний договір на українську. І без жодних двозначних підтекстів!

– Буде зроблено, Володарю.

– От і добре. Тепер… – Володар замовкає, адже на столі ніби нізвідки з’являється чорний кіт. – Ти маєш нахабство приходити сюди?

– Мур? Тьху, ти. А що саме тебе не влаштовує? – запитує кіт демонічною мовою.

– Ти знав де вона, і не повідомив!

– У нас різні цілі. Ти шукає істинну, я її оберігаю.

– Від мене? Я шукав її триста років!

– Їй усього двадцять п’ять, – спокійно повідомляє кіт.

– І скільки років ти з нею живеш? – примружується Володар.

– П’ять чи шість. Хто ж рахує?

– Я! Я рахую, Умбраксе! Чи краще до тебе звертатися, Вуглику? – хижо посміхається Вейран.

– А ти знаєш, як важко з нею жити? Скільки у неї прибамбахів? Ох! Не заздрю я тобі.

– Ти здається маєш її охороняти?

– Маю. Але я думав, що тепер, коли ти її знайшов, ти звільниш мене від цього зобов’язання, – єлейно мовить Умбракс.

– І не мрій, – мстиво відповідає Володар. – Брись звідси!

– Бачу, ти сьогодні не в гуморі. Воно й не дивно. Після розмови з яриною… Добре, поговоримо іншим разом, – Умбракс розчиняється в повітрі.

Вейран переводить подих і обводить поглядом принишклих радників.

– Тепер розберемося з технікою та побутом українок.

Радники мовчки переглядаються. Ніхто не ризикує суперечити Володарю. Тим паче в такий момент. Адже знайти свою суджену – це неймовірне везіння, навіть якщо вона українка, і хоче якийсь земний побут.

– Можливо, ваша істинна переїде сюди? – з надією запитує радник. – Тут величезний палац, всі умови. Найкращі покої, прислуга і скарби…

Вейран лише дивиться з-під лоба на своїх радників. Невже вони не розуміють, що він сам би залюбки забрав Яру сюди і не занурювався б у цей земний побут. Але та розмова з істинною, дала йому зрозуміти: Яра не збирається падати в його обійми лише тому, що він Володар Темряви і має нескінченні багатства. А отже...

– Потрібно дізнатися, як користуватися пральною машиною, навіщо потрібен холодильник і що таке пилосмок! – заявляє Вейран і кидає на стіл сувій, в якому робив помітки.

Ніхто більше не наважується заперечувати. Схоже, навіть найвідважніші демони розуміють, що зараз краще не випробовувати терпіння свого Володаря.

У цих печерах ще ніколи не вирішувалися питання організації земного побуту. Проте чого не зробиш заради щастя Володаря Темряви!

Нарада триває до самого світанку. І коли перші сонячні промені торкаються землі, Вейран нарешті відпускає радників, залишивши біля себе лише особистого помічника.

– Володарю, здається, вам це вдалося!

– Я дуже на це сподіваюся, – Вейран роздивляється стос паперів, які списав дрібним почерком за час наради.

Він багато чого зрозумів в земному побуті.

– Тепер ви готові до зустрічі з істинною. Купити квіти для неї?

– Ні. Не цього разу, – хитає головою Вейран, схоже, він таки трохи починає розуміти Яру.  – Краще знайди і купи те EcoFlow, хай би чим воно не було.

Ось і закінчилася Геловінська історія. Сподіваюся, вам припали до душі Яра та Вей.

Сподіваюся на вшу підтримку у коментарях. Як гадаєте, є майбутнє у відносинах Яри та Вея?