Розділ 1

Геловін я люблю. Але не настільки, щоб вбиратися відьмою, бігати нічними вулицями й випрошувати цукерки в сусідів. У моєму віці це може закінчитися хіба що викликом поліції або пропозицією пройти перевірку на алкоголь. Ні. Все це я залишаю дітлахам. А я цього дня прикрашаю квартиру, купую смаколики та влаштовую собі вечір жахастиків.

Особливо добре все проходить, якщо наступного дня не треба на роботу. Як от цього року.

Відчиняю двері квартири і клацаю вимикачем. Нічого. Світла знову немає. До ніг тулиться щось м’якеньке і тепле – Вуглик. Але його в цій темряві не роздивитися. Чи пробували ви знайти чорного кота в темній кімнаті? Отож бо. Марна трата часу.

– Мяяяу! – протяжно нявкає він.

– Голодний? – запитую Вуглика, намагаючись в темряві дійти до кухні і не спіткнутися об кота.

– Мяяяу! – підтверджує він.

Залишаю покупки, насипаю корм у миску й навпомацки йду до спальні. Тут уже другий місяць висить гірлянда, яку я поспішаю ввімкнути, щоб мати бодай якесь світло. Запалюю свічки у формі гарбузиків, розставлені ще напередодні. Тіні починають витанцьовувати на стінах, створюючи казково-моторошну атмосферу. Перевдягаюся в улюблену піжаму, висипаю куплені солодощі в традиційну миску до свята. Тепер я готова до Геловіну. Весь декор на своїх місцях: підвіконня й штори обліпили пластикові павуки, у кутку розкинулося штучне павутиння, а на дверях красується скелет, придбаний торік зі знижкою сімдесят відсотків.

Скелет мені подобається. Принаймні він не вимагає уваги, не ставить дурних запитань і не залишає брудного посуду. Ідеальний чоловік, якщо подумати.

Вмощуюся на ліжку з ноутбуком і починаю вибирати фільм. Вуглик миттю вмощується поруч. Раптом на телефоні блимає повідомлення.

«Цієї ночі, напередодні Геловіну, межа між світами стає тоншою. Не залишайте відчиненими вікна, не відповідайте на незнайомі голоси й у жодному разі не контактуйте з демонами».

Я пирхаю. Цікаве застереження. Звісно, у нас же на кожному кроці трапляються демони. Оце насмішили. Хоча якби демон був симпатичним, я б ще подумала. Але все ж спершу поцікавилася б, чи вміє він ремонтувати сантехніку, оплачувати рахунки й забезпечувати безперебійне електропостачання. А що такого в тому, що я хочу розділити життя з людиною, яка допомагатиме мені, а не створюватиме нові проблеми? Це мій план Д – «Допомога». На випадок якщо план С – «Я все сама» – провалиться.

Тож якщо той демон нічого з цього не вміє, хай повертається у своє Пекло. Я он сама налаштувала Інтернет, розібралася з джерелом безперебійного живлення та всіма його шнурами. Тож і з рештою впораюся. Сама. Все за планом С.

За вікном хтось голосно зареготав. Я визираю з-за штори, та бачу лише двох дітей у костюмах привидів, які біжать до сусіднього під’їзду.

Повертаюся в ліжко. Дорогою хапаю цукерку, але завмираю, так і не встигнувши її розгорнути. Помічаю, що свічка раптом згасла.

Вікна зачинені. Протягу немає. А от полум’я зникло, наче його хтось просто задмухав.

– Дуже смішно, – промовляю в порожній кімнаті. – Якщо це ти, домовий, то попереджаю: оренду не плачу, комуналку ділимо навпіл. Цукерками, так і бути, поділюся.

У відповідь щось тихо клацає на кухні. Переводжу погляд на ліжко. Вуглик скрутився в пухнастий клубок і вдає що спить. Отже, це не його витівки. Я озброююся телефоном і повільно йду до кухні. Так, зброя з нього нікудишня, зате є ліхтарик. А в темряві це дуже доречно.

Але не встигаю я навіть розблокувати телефон, як його екран спалахує, і замість графічного ключа відкривається пошуковик Google. Але не такий як зазвичай. Замість звичного рядка пошуку на білому фоні повільно проступають слова:

«Виявлено кандидатку на формування істинного союзу. Розпочати процедуру контакту?»

Я завмираю, здивовано вдивляючись у напис.

– Це якийсь івент до Геловіну від Google? – запитую я вголос.

Під написом з’являються дві кнопки: «Так» і «Ні».

Натискаю «Ні».

На мить на екрані спалахує червоний хрестик, а тоді проступають слова:

«Відмову не зараховано».

– Ні, це точно не івент від Google. Це якийсь дилетант робив. Навіть дві відповіді не зміг продумати.

Голосно обурюся, вже й забувши, що хотіла перевірити шурхіт на кухні.

– Мабуть, це вірус. Троян або якесь шпигунське програмне забезпечення, – спадає мені на думку. – Точно! Він завантажився на телефон і тепер шле мені незрозумілі повідомлення. Можливо, ще й має віддалений доступ.

Раптом телефон вібрує так сильно, що я мало не впускаю його. У в тиші кімнати ця вібрація ніби слугує підтвердженням моїх думок.

Дивлюся на екран, на якому з’являється нове повідомлення:

«Контакт установлено. Очікуйте прибуття».

Я повільно підводжу голову. Посеред кімнати, просто між ліжком і дверима з пластиковим скелетом, повітря починає скручуватися в темну спіраль.

– Ні, – видихаю я.

Я не можу і не хочу вірити у те, що в моїй квартирі коїться якась чортівня. Але спіраль не зважає на мої бажання. Вона впевнено розростається в ширину і висоту.