Розділ 1

Олександр: 

Різкий звук крейди об дошку — єдиний звук, який я міг терпіти в цій аудиторії. Він був передбачуваним, логічним, на відміну від цього багатоголосого гулу, що стояв за моєю спиною. Я відчував їхні погляди: цікаві, оцінюючі, іноді зневажливі. Вони бачили в мені просто ще одного молодого викладача, якого можна перевірити на міцність.

​Я поклав крейду і повернувся до аудиторії. Мій погляд автоматично зупинився на трійці дівчат біля вікна. Та сама, що назвала мене «Саша» — Ліда, здається, — зараз нервово перебирала пальцями край столу. Поруч із нею сиділа Яна, зосереджено записуючи щось у конспект. І Ліза.

​Ліза. Я намагався не виділяти її серед інших, але це було важко. Вона не дивилася на мене так, як інші. У її погляді не було виклику чи намагання сподобатися. Була лише тиха, майже відсторонена спостережливість. Вона ніби вивчала мене, як новий фізичний феномен.

​— Ковальчук, — мій голос прозвучав сухіше, ніж я планував. — Ви, здається, цікавилися моєю «лояльністю». Можливо, ви бажаєте продемонструвати свої знання біля дошки? Завдання просте: розрахувати силу тертя ковзання для тіла на похилій площині.

​Я бачив, як Ліда зблідла. Вона повільно піднялася, кинувши благальний погляд на подруг. Яна лише співчутливо зітхнула.

​Ліда підійшла до дошки, взяла крейду. Її рука тремтіла. Вона почала писати формулу, плутаючи знаки та коефіцієнти. Це було жахливо. Я відчував, як у мені закипає роздратування. Не через її незнання, а через цю безглузду спробу фамільярності, яка тепер обернулася проти неї самої.

​— Ковальчук, — я перервав її муки. — Ви плутаєте базові поняття. Раджу вам витратити час не на вивчення мого імені, а на підручник. Сідайте. «Незадовільно».

​В аудиторії запала тиша. Я відчував, як напруга зростає. Я знав, що зараз вони ненавидять мене. І це було добре. Це означало, що я встановив межі.

​Мій погляд знову зустрівся з поглядом Лізи. Вона не відвела очей. У них не було ненависті. Було лише... розуміння? Це збентежило мене більше, ніж будь-який виклик.

Ліза : 

Весь вечір після пари я не могла заспокоїтися. Слова Олександра Вікторовича звучали в моїх вухах як вирок. Не для Ліди, а для нас усіх. Він був правий — ми поводилися несерйозно. Але ця його суворість... вона здавалася занадто ідеальною, занадто награною.

​Я вирішила повернутися в корпус. Забутий блокнот був лише приводом. Насправді я хотіла побачити його знову. Побачити ту людину, яку я розгледіла за маскою крижаного професора.

​Коли я підійшла до 302-ї аудиторії, світло в коридорі вже згасили. Двері були прочинені. Я зазирнула всередину. Там було темно, лише світло від ліхтаря падало на дошку, де біліли його записи. І там, біля вікна, стояв він. Без піджака, у самій сорочці з закоченими рукавами. Він дивився на сніг, і в його постаті не було тієї зверхності, що на парі. Лише якась дивна, застигла тиша.

​Я затамувала подих. Я бачила його втому, його самотність. Він був не просто професором, який ставить «двійки». Він був людиною, яка забарикадувалася за формулами, щоб нікого не підпускати близько.

​Раптом він різко розвернувся, ніби відчув мою присутність.

​— Хто тут? — його голос прозвучав різко, але в ньому було щось... вразливе?

​— Це я, Ліза... — я вимовила його ім'я так обережно, ніби це був крихкий скляний прилад. — Я забула блокнот...

​Він мовчки вказав підборіддям на вікно. Я швидко забрала свій зошит і вже збиралася піти, але зупинилася біля дошки.

​— У вас помилка в третій формулі, — тихо сказала я, не дивлячись на нього. — Там має бути косинус, а не синус, якщо ми враховуємо кут нахилу площини.

​Він завмер. Я глянула на нього. У його очах з'явилося здивування. Він швидко підійшов до дошки, перевірив запис. Його обличчя пом'якшало.

​— Ви дуже уважна, Ковальська, — сказав він, і його голос мимоволі став на тон м’якшим. — Але уважність не звільняє від необхідності вчити теорію.

​— Я знаю, — я нарешті підняла на нього очі. — До побачення, Олександре Вікторовичу.

​Я пішла, відчуваючи, як моє серце калатає. Я знала, що ця зустріч змінила все. Бо я побачила не його помилку. Я побачила його справжнього за цією помилкою. І я знала, що він теж це відчув. Помилка в системі. Але, можливо, це була саме та помилка, яка була нам потрібна.