17. Розв'язані руки

— Ох, ледве кулю не зловив, — боязко промовив Рей, завертаючи за край будівлі.

— Боюся, там не куля була, а ціла обойма, — уточнила Таня, що прослизнула після усунутої небезпеки й примостилася поряд, — але моя катана не менш швидка, я теж була готова тебе прикрити.

— Бррр… Дякую за турботу, але краще на деякий час забудемо про це.

— Гаразд, ніженко. Далі розділимося. Я обшукаю південно-західну частину будинку, треба знайти письмові докази усіх брудних справ. Забезпеч мені спокійний відступ через східні коридори, добре?

— Без проблем, триматимемо зв’язок. Якщо на тебе нападуть, то клич.

— Дякую, але це навряд чи… Підсадиш? — вона мило усміхнулася та обпершись ногою  на руки Рея, застрибнула у перше відкрите вікно. На жаль, її, як і Рейдена, життя зростом дещо обділило, тому без такої простої дії далі було ніяк, — Зараз відчиню тобі двері, а далі розходимося.

Так і сталося: Таня з Рейденом розійшлися по своїм завданням. Усередині маєтку Хікая орієнтувався на основні розвіддані, але іноді згадував і поради Ребеки: куди краще не заходити, кого можна зустріти, де може стояти пастка чи камера. Таким чином він без зайвого галасу знешкодив  з десяток безтямних, зв’язавши кожному руки та ноги.

Здається, навколо нарешті починали стихати галаси, але це значило, що діяти доведеться ще тихіше й обережніше. Коридор доходив кінця, одні з дверей були прочиненими. З неї відчувався невеликий потяг повітря. Хлопець обережно зазирнув туди, побачивши лиш одного безтямного біля вікна. Він натиснув кнопку на браслеті, після чого почувся голос в навушнику:

— Бачу цю кімнату. Так, один хлопець біля вікон, бігає взад-вперед, щось виглядає. Зброї не бачу, інших осіб теж не спостерігаю. Мені його прибрати чи ти сам?

Рейден ще раз натиснув кнопку.

— Ну, сам так сам, — зрештою, Сора вже перевів звідти приціл на ціль в іншому квадраті й вистрілив, — ще один через виноградники лізе. Смішний такий.

Тим часом Рейден прокрався до кімнати й зупинився в декількох метрах від безтямного. Той собі щось бубнів під носа й переминався з ноги на ногу. Скрип підлоги й власні думки вголос не дали йому почути, як з-за спини до нього підкралися.

— Що ж тебе так збило з пантелику, що навіть ворога так близько підпустив? — запитав Рейден, тримаючи його на мушці.

Хлопця-безтямного аж перетрусило, він зойкнув, розвернувся до джерела звуку й круглими зляканими очима оглянув чорно-білу форму.

— Здаюся, здаюся! Я вам не ворог! — ту ж мить прозвучав дрижачий та високий голос наляканого безтямного, — ну, формально, ворог, але я не хочу битися! Слава новому дону, тільки не бийте!

— Зовсім здурів? Брешеш. Руки за спину й не рипайся, — твердо наголосив Рейден.

— Так-так! — Гілрой завів руки за спину й боязко опустив голову.

« — Дідько, ООІ все-таки дібралися сюди… кінець мені, — в паніці додумував Гіл, поки йому надягали наручники.»

« — Тож, якщо вірити Ребеці – це той самий тип, що й тіні своєї боїться. Буде достатньо просто обмежити рухи та тримати в полі зору, — хлопець обійшов його та зафіксував кисті й передпліччя спеціальними наручниками, що не давали навіть зігнути їх, — Прикол, мій перший притомний заручник. На адреналіні аж крутим копом себе відчуваю.»

Рейден оглянувся по периметру та передав дані до мережі, перевіряючи інші маршрути. Залишати цього хлопця тут не можна, доведеться водити з собою.

— Розвертайся до виходу і пішли.

— Не піду…

— Ти ж безтямний?

— Так.., — зненацька Гіл відчув, як між лопаток йому вперся дуло пістолета.

— Тоді будь обережніше з цією пушкою. Зараз саме я вказую, куди йти!

— Річ не у тім! Там може бути небезпечно, — Гіл напружився, бо навіть такий шкет здавався йому крутим, не кажучи про здорових і злих чолов’яг ззовні будівлі.

— І чому я маю тобі вірити? 

— Як хочеш, просто попереджаю…

Рей прискіпливо подивився на нього, оглядаючи кімнату. В ній були двері, через які він сюди потрапив, ще одні двері зліва та два вікна на інших стінах. Згідно з маршрутом він має йти до приміщення, куди так не хоче йти цей істиновець. Насправді він може мати рацію через свою здібність… І про це ще обов’язково треба спитати. Але зробити це треба правильно.

— Ребека Браяр, знаєш таку?

— Це дочка боса! Що ви з нею зробили? — набравшись невиправданої сміливості, Гіл й позабув, що його тримають на мушці. Він різко обернувся та зустрівся злісним поглядом з Рейденом, на що той лиш пригрозив йому. В голову закралася думка, що це вони й могли її вбити. Помститися.

—  А ще гучніше кричати вмієш? — Рейден опустив пістолет в підлогу і вистрілив біля ніг безтямного, — Охолоди пил. Ви добре знайомі?

Вкотре наляканий Гіл ту ж мить відскочив від біополярних іскор, покірно ставши назад під дуло пістолета. Але він мовчав. Хікая оцінив це за позитивну відповідь. Цей хлопець може легко видати всіх, але за неї й слова не проронив, окрім всім відомих фактів. Довго тягнути драму часу не було, тому Рей байдуже продовжив.