16. «Verità Famiglia»

Маршрут пролягав крізь неймовірні краєвиди, просторі поля та суворі гори, вкриті густим, непроглядним лісом. Повітря ставало дедалі розрідженішим – на це мимохідь звернув увагу Токо. Темні сутінки насувалися швидко, а до найближчого села залишалися десятки кілометрів. На автомобілі сюди не проїдеш, а вертолітний гул гарантовано видасть їхню присутність здалеку. Головним контролером виступає дивакуватий вчений: саме він коригує посадку, аби не видати їхнє прибуття й просунутися до цілі максимально близько, наскільки це можливо та безпечно для команди.

Вони висадилися та вирішили розділитися. Відомо, що Кагуя рухається самостійно, та все ж герої не виключають ймовірність присутності й інших підлеглих.

— Звичайно, що у нього буде прикриття. Не думаю, що Уорен дійсно сповістив лише мене… Він часто недоговорює. Саме тому ми й розділимося. Ми з паном Мацуокою підемо по слідах батька та перехопимо його. З цієї точки йтиме група з Ямадою, він добре знає місцевість, а … Ось цей хлопець може його прикрити, так? — Вона тицьнула пальцем на Махіру й озирнулася до генерала.

— Так, Махіру займеться цим з легкістю.

— Чудово. На останок нам потрібно поділити контролерів.

— Я піду з вами! — охоче визвалася Сано, але її одразу поплескали по плечу.

— Не твій рівень, козенятко, — Токо покивав головою та гордливо зробив кілька кроків вперед, стаючи поряд з Ребекою та Кісе.

— Дійсно, в даній ситуації навички Токо більш цінні. Нам потрібно діяти точно і здалеку. Хікая, тобі буде достатньо підстрахувати хлопців.

— Тож, якщо ми розділилися, то слід вирушати. Якщо все йтиме по плану – ми загонимо Кагую та його прихвоснів під один бар’єр... — Ребека задумливо оглянулася в напрямку Енни.

***

Тим часом база «Веріта Фамілія»  була оточена безліччю бійців організації: у воріт, на задньому дворі, у засідках та основних від’їздах з маєтку та міста, на краю якого і знаходилася база Кагуї Браяр. Окрім того, що ООІ відкрито оточила мафію, більше ніяких дій вона не виказувала. Але деяким з безтямних вихід з того місця був перекритий.

Уорена це напружило. Варто було Кагуї вирушити на місію – ця «тля» вже кружляла навколо них. Ігноруючи паніку та агресію, що почали сіяти безтямні у стінах маєтку, чоловік рухався до виходу, щоб вийти на прямий контакт з незваними гостями. У дверях в нього врізався розгублений чоловік:

— Пане, що ж нам робити? Це ж оті!

— Оборонятися, що ж ще?! — Уорен підвищив тон, чим зазвичай не виділявся. Не продовжуючи дурні балачки, він оминув безтямного та вийшов на двір. Організація навіть не ховалася: неозброєним оком він зрахував близько десяти бійців, то й більше, якщо вдивлятися й надалі. Найближче була блакитна маківка невисокої, але суворої на вигляд дівчини. Він впізнав її – генерал, на якого вони тоді напали.

— Об’єднана Організація, поясніть негайно, що це значить? Я вважатиму ваше розташування провокацією,  — гучно та допитливо заявив Уорен, дивлячись на Тодорокі, яка стояла на узвишші в декількох метрах від воріт.

— Ми не збираємося на вас нападати, поки ви не почнете перші. Рух членів «Веріта Фамілія» лиш тимчасово обмежено.

— З якого дива?

— До закінчення місії. Обмеження будуть зняті до повернення боса «Істини». Питання?

Чоловік нервово дістав з кишеніхустку та змахнув з чола краплі поту. Він склав пальці кільцем, приставив до зубів, після чого коротко й гучно свиснув.

— Вуд, — він підняв руку на рівні плечей, після чого вправно спіймав підкинутий йому автомат, — Увага всім: Об’єднана Організація провокує нас обмеженим переміщенням та погрожує безпекою дона Браяр! Стати на захист і не вестися на їх гучні слова! Спіймати кожного, живим чи мертвим!

Багато сповнених духу безтямних кинулося до видимих агентів ООІ, але так і не настигли їх: під ногами вирізалася величезна брила, що відштовхнула їх назад в ту ж мить.

— Хм-хм, — тихо посміявся під ніс Алік, коли його тактика дала перші плоди, — ви не пройдете, шановні. Повз мене – гарантовано.

По периметру Ера з Олександром та ще одним бійцем з іншого блоку підготували біополярний нехитрий механізм: енергетичне поле, що як павутина, реагує на будь-які переміщення і повідомляє, де відбувся «прорив». Цей молодик, як ніхто інший, відчував ці коливання і був готовий повідомляти всім колегам, що стоять на стражі периметра.

Маленькі сутички вже почалися, хоч більшість бійців організації ще навіть не була залучена. Балаган все здіймався, і на нього вже вискочив сам Едсель. Побачивши, що навіть права рука боса вступив у сутичку з вже знайомими «пиками», Стерв’ятник одразу звівся та закотив рукава:

— А це ще що тут відбувається?! — риторично запитав Едсель, відразу кинувшись до Уорена. Він також впізнав блакитноволосу  дівчину й сильно розізлився. Слова Мілен щодо недієвості його отруйних парів уражали самолюбство, і тому він тут і зараз мав довести протилежне. Скориставшись короткою дистанцією та сліпими зонами снайперки, він підкрався притул та замахнувся для тяжкого удару своєю страшною заржавілою залізякою, що силуетом нагадувала чи то биту, чи то кайло. Вочевидь, для не сильно обізнаних людей,  назвати це просто «важкою та кривою невідомою залізякою» було б логічніше.

Удар так і не дістався Саями. Блискучий та швидкий клинок відвів зброю якомога далі й дав генералу шанс перебазуватися для подальшої перестрілки з Уореном.

— Розенберг, дякую, — на ходу випалила Саяма, відразу міняючи позицію на більш вигідну.

— А ти не стій прямо у ворога під носом! — визвірилася Ера, міцно тримаючи наготові два мачете.  В очах «Стерв’ятника» заграв ще більший азарт, і він навіть більше не дивився вслід генералу. Недобита з минулого разу, уїдлива контролерка була куди цікавіше. Й погляд у неї був сповнений ненависті й прихованого страху. Саме цей погляд його жертв будоражив кров й підігрівав цікавість до бою. До знущання і розправи.