14. Великі таємниці маленької організації

Анді Расселту знову не вдалося замовчати. Фактично, особисто йому було все одно на долю Ребеки Браяр, та й скликати засідання просто з потреби Сано він не планував. Проте, ще зранку йому поступило прохання від іншої високоповажної особи.

Ще зрання, в день суду, до дверей його офісу підступила Вілфреда. Цей візит був не запланованим, та й сам Расселт нічого нового їй не сповіщав. Як вона зазначила, діло було терміновим, тому голова організації без вагань впустив її.

— У вас є дочка Місаро де Наро. А у нас є козир до розв’язання цієї війни, — коротко мовила вона. Анді навіть не зрозумів відразу, звідки це їй відомо, — я знаю все, — ніби прочитавши думки, відповіла ранкова гостя.

— Пані Вілфредо, ви прийшли з якоюсь пропозицією?

— Я знаю, що ви не хочете залишати її в живих. Але її доля інша. Збережіть їй життя. Це важливо для перемоги та майбутнього.

— Це Ваше пророцтво? — недовірливо перепитав Расселт.

— Так, — вона нервово ковтнула слину, — все йде своєю чередою, як нові видіння, так і нові події, що впливають на наше бачення майбутнього. Але майбутнє єдине. Не я одна звернуся до вас з проханням залишити його таким.

Балакали вони ще близько години. Ближче до десятої ранку на порозі кабінету з’явилися вартові, що питали дозволу зайти. Анді кивнув і вони завели до кабінету саму Браяр. Вілфреда озирнулася, вперше за весь час трохи посміхнувшись до дівчини:

— Здрастуй, Ребеко. Рада бачити тебе.

— Доброго дня, правителько Вілфредо, так? — Вона підійшла ближче й присіла недалеко від інших, — Пане Расселте, що ще вам потрібно дізнатися?

Чоловік відкинувся на спинку крісла та знервовано стиснув підлокітники. На питання він не спішив відповідати, лиш переглянувся між своїми співрозмовницями.

— Насправді, всі мої питання вже не надто актуальні… Можливо, пані Вілфреда бажає щось запитати чи запропонувати? Наразі вона теж наш союзник.

— Оминаючи, але ледь торкаючись минулої теми, я бажаю озвучити ще деякі деталі свого пророцтва, — безтяма провидиця наважилася завести розмову, — Мене бентежить, що Кагуя Браяр знову піде на Енну...

— Ви хочете, щоб я йому завадила?... Як меркантильно. Приходиш допомогти одним, а приходиться виручати всіх. Лиш користь від мене і потрібна… — ніби собі під носа бубоніла Ребека.

— Люди та безтямні дійсно виручають одне одного лиш з власної користі. Але іноді ця допомога вертається бумерангом, — вона переклала ногу на ногу, — а я ніколи нікого не змушую, все на ваш розсуд.

— У батька є одне слабке місце, — врешті почала казати Ребека, — це його репутація. І я знаю, як можна почати її підривати. Враховуючи, що Чара ще не обмовилася йому за нас, а я ніби на «місії» –  його підозри будуть мінімальні. Ми почнемо ширити дезінформацію про його провальні місії, зневагу до «Істини» та майбутні події, що погрожуватимуть її членам. Звичайно, можна наплести що завгодно, а те стадо баранів все саме додумає. Таким чином від нього почнуть відвертатися, а він своєю чергою ослабне. Ось тоді й можна на нього напасти, не раніше.

— В довгостроковій перспективі це дійсно могло б спрацювати, але часу в нас обмаль…

— А я підтримую цей план, — твердо та спокійно сказала правителька Енни, – почніть. А далі доля сама спрямує все в потрібне річище. Я бажаю нам всім удачі та скорішої перемоги. А мені вже час.

Вона пішла так само несподівано, як і прийшла, залишивши Расселта в нерозумінні та наодинці з думками та проблемним «членом команди». Він перевів очі на Ребеку, що зовсім не виражала будь-яких емоцій. Ніби фарфорова лялька, та лиш очі не блищали й одяг складався не з мереживних кофтин та пишних спідниць.

— Є, що сказати перед смертю? — назначай вирішив спитати він, щоб розгледіти хоч якусь її емоцію на цьому незворушному лиці.

— Хай правда переможе. Я допомогла тим, чим змогла. Дякую за Ваше терпіння.

Расселт сумно зітхнув та поглянув на годинник. За розмовами час летів настільки швидко, що одна справа так і перетікала в іншу. Бажаючи викорінити собі хоч пів години перерви, він звелів увести Ребеку геть.

Об одинадцятій має прийти Елізабет, потім треба розібрати свіжі звіти, нові запроси для місій та завдань. Зачиняти кабінет о дванадцятій ночі, а відкривати о восьмій ранку — не сильно вдалий графік. Навіть його помічниця працювала з одинадцяти до шести, хоч і забирала на себе низку організаційних справ. Іншим разом він й подумував змінити діяльність чи хоча б посаду всередині організації. Але були речі, які досі міцно тримали його в цьому директорському кріслі.

Тим часом близилася довгоочікувана зустріч, а Расселт ніяк не міг звести очі з годинника.

***

«— Мабуть, це дійсно кінець, — думала собі Ребека, покидаючи кабінет Расселта, — сподіваюся, вони вчинять правильно. Все ж таки, я сильно розмріялася. Немає що мені казати організації… жити б… сказати б їй хоч слово знову. Якщо бог існує, то він ніколи мене не чув. Навіть зараз він мене не почує.»

В той момент вони завернули за кут, і варта з кимось зіштовхнулася. Неохоче, Ребека підняла очі. Напроти вона побачила розгублену та приголомшену Сано. По обличчю читалося нерозуміння, але пояснювати часу не було.

« — Сано ще не знає, що це кінець.»

— Вибач мені, Сано, — намагаючись сказати це максимально просто, Ребека відчула облегшення. Ніби це було вперше і в останнє, коли всесвіт дав їй відповідь на її благання. Не обертаючись, вона з опущеною головою пішла далі.

***

Незуса вагався. Ні, зовсім не тому, що не хотів сюди вертатися. Він хотів, дуже хотів. Але він відчував таке занепокоєння, ніби пів життя не дзвонив батькам, і ось стоїть на порозі їхнього дому. Хоч у нього і не було батьків, яких він добре знав, але справжній дім його був саме тут.

Тео Неш неспішно йшов за ним, але, в якийсь момент зник в іншому напрямі. Дорослий Хікая, ймовірно, прослухав свого колегу, тому не даючи собі часу на роздуми, просто йшов до Расселта.