13. Забита вівцями вовчиця

— Прокидайся, у тебе проблеми, — до кімнати зазирнула Саяма, бажаючи розбудити сплячу колегу.

— Розбуди мене, обійми, дай пива й уходь, — скрізь сон відмахнулася контролерка, що тільки о третій ночі змогла безтурботно заснути.

— А ще що побажаєш?

— Звільнитися з цієї дурки, — потерла вона вічі, звівши брови до купи.

— Ти ще скажи, що хочеш два тижні відпустки перед цим.

— Було б непогано, — Ера все-таки злізла з ліжка та потягнулася рукою до браслета, — то що там вже сталося?

— Сано захищає дочку Кагуї, — на цих словах прищурені очі Розенберг округлилися до лемурових та спантеличено глянули на генерала.

— Щ-що ти щойно сказала..?!

Тим часом по ООІ ширилися чутки, що донька Кагуї Браяр здалася з повинним. Ще з вечора Сано розповіла про все Рею, на що той відреагував доволі неоднозначно. Хоч він і порадувався за сестру, але засумнівався в правдивості цієї інформації. Розуміючи, що Рейден їй тут не допоможе, дівчині довелося дізнаватися все самотужки. Вона майже не спала, тому весь ранок провешталася в пошуках відповідей на питання. Архіви нічого не видавали, адміністрація її ігнорувала, а всі друзі досі міцно спали. Расселт відмовився від будь-яких коментарів, залишивши Сано наодинці зі своїми переживаннями. Ближче до дев’ятої це місце почало оживати, і лиш ця новина була у всіх на слуху.

— Дівчина з «Істини» добровільно нам здалася? Не вірю, точно щось задумала.

— Атож, аби не сталося біди, як торік…

— Так це ж вона і могла бути причетна!

— Ой жах який!

Сано нишком підслуховувала за людьми в коридорах, досі не наважуючись вступити в прямий діалог.

— І якусь вона сферу з собою приволокла… Чув я, що ніби вона здатна впливати на біополя і простір.

— А хіба таке можливо?

— А чому не можливо? Якщо на біополярній енергії працює – запросто. 

— Якась контролерська фантастика, не вірю тобі.

— Та й ну тебе.

Кроки затихли й зовсім припинилися. Хікая вийшла до загального коридору та почала обмірковувати почуте. І хотілось би їй зараз свято вірити, що ці розмови були зовсім не про Ребеку, але доведеться подивитися правді в вічі.

« — Вона дійсно донька злочинця. І її теж вважають вбивцею, — думала вона собі, — але що це за сфера? Я вперше про неї чую, — вона плавно крокувала до ліфта, аби підслухати ще щось цікаве, — якщо сфера може впливати на простір і біополя, то може вона може щось й приховати. А якщо це пов’язано з «вогнем» та Аоширо? Це цінна інформація, треба повідомити Еру.»

 З-за повороту визирнуло двоє вартових. Це було так неочікувано, що вона ледь не зіштовхнулася з ними лоб у лоб. Уступивши їм дорогу, вона помітила, що вони ведуть за собою Ребеку Браяр. В першу мить Сано злякалася, в другу – зустрілася очима з Ребекою так же швидко, як і відвела. А в третю так й зовсім ледь стрималася, щоб не плюнути на всі химерні заборони й кинутися до неї, обіймаючи та жаліючи. Забувши про цю організацію, про «Істину» та їхні проблеми.

Поки Хікая стояла, як вкопана, офіцери вже рішуче пройшли повз неї.

— Вибач мені, Сано, — єдине, що як марево, ледь почулося від Ребеки. Двері зачинилися.

Загублена в тяжких емоціях дівчина не знайшла в собі слів для відповіді. Чомусь у неї було погане передчуття. Ці перемовини були не такими, як з «привидами». Принаймні, в тому випадку до примирення дійшли двоє глав організацій, і всі їх підлеглі. Тут же це була вовчиця, що заблукала до вівчарні, яку на вулиці сторожила зграя бійцівських собак.

Проганяючи нав’язливі думки, вона вирушила на поверх з медчастиною. Їй пощастило, вона як раз уловила поглядом силует Ери. Але, як виявилося, вдачею це не назвеш.

— Пані Еро, я хочу з вами поговорити! — тільки встигла покликати її Хікая, як на неї відразу озирнулися гнівна гримаса.

— Про те, як ти лізеш не у свої справи?! — відразу гиркнула Ера, не даючи вставити й слова, — Мені байдуже, здалося тобі чи ні, подруга чи не подруга… Ця безтямна – вбивця! Я особисто бачила, що залишилося після неї…

Вона збавила тон, дивлячись, як поникла Сано.

— Але її артефакт!..

— Артефакт! Як вважаєш, чому ніхто і писку не почув з сьомого блоку?! Бо це все цей клятий артефакт, що зробив непроникний бар’єр!

Сано геть затихла, все ще намагаючись щось сказати або хоча б спитати з цього приводу. Але вона бачила, наскільки це важко дається Розенберг. Споглядаючи за цим, Ера вгамувала голос, на останок холодно, але стримано мовляючи:

— Вона відповість за свої вчинки. Всю інформацію ми від неї вже отримали. Тепер її вб’ють. Іди, будь ласка, і не вплутуйся у це, поки не пізно.

Лікарка зачинила за собою двері кабінету, залишивши Сано наодинці з цими дзвінкими словами.

— Щ-що значить "вб'ють"? — Сано притулилася до стіни, прикриваючи обличчя руками, — ні... Не може бути, я ж тільки її зустріла...

Її руки трусилися, поки вона пошепки бурмотіла це собі під носа. Від одного грізного тону Розенберг їй хотілося заплакати, вже не кажучи, що її ставлять перед фактом про майбутню страту людини. Людини, яку вдруге намагаються у неї відняти.

— Блондинка? Чого сидиш тут, стіну підпираєш? — тримаючи декілька тек, з сусіднього кабінету вийшов Сота, відразу звернувши увагу на одну єдину Сано, що грудочкою звернулася під вікном. Він підбіг і присів поряд, оцінюючи її, як виявилося, засмучений і пригнічений вид.

— О ні, нічого не кажи. Підіймайся, любонько, підемо заспокоїмося.

І поки вона і зреагувати не встигла, той вже допоміг їй підвестися і відвів під руку до ліфта, а згодом і до їхнього блоку. Він щось питав у неї, але все що вона могла, це аби як переставляти ноги та з усіх сил стримувати підступаючі сльози відчаю. Отямилася вона вже, коли її посадили на диван і обережно погладили по голові.

Вона неохоче оглянулася і зрозуміла, що це кімната Сори, але його тут не було. Кімната відчувалася затишною, з трохи приглушеним світлом і різноманіттям декору та меблів, чимось схожа на ту саму «секретну базу» в кабінетних лабіринтах механіка Джиро.