10. А єдність стоятиме до кінця, та й вистоїть

Минуло близько тижня. Організація загоювала рани, «фантазми» з їх допомогою відбудовували пошкоджену будівлю. Зруйновані стіни, зламані двері, понівечена головна зала, що вважалася святинею, теж потребувала ремонту. Учасники місії та члени організації відчували себе дещо винними, але більшою мірою старалися допомогти. «Привиди» тримали себе в руках, щоб не пустити емоції на вид від накипілої злості та сорому від програшу. При цьому ні одна зі сторін не йшла наперекір правилам. Всі відчували неминуче лихо і готувалися одержати верх в цій нелегкій битві під палючим сицилійським сонцем. Хоч Енна і була стабільною вже багато років, стабільність почала породжувати слабкість серед звичайного населення. Та що казати про громадян комуни, коли й сама Фантазма вівенте не змогла оборонитися від нападу невеликої групки нейтрально, але рішуче налаштованих бійців. Вілфреда це знає. Вона повністю розуміє всі ризики, події та зміни. На жаль їй не підвладний час та простір, але їй підвладні люди, яким можна багато що довести. Було б бажання, вона б перетворила всю Сицилію на власну державу. Але вона ніколи ще не бачила такого видіння, на щастя.

Анді Расселт провів багато часу в стінах кабінету, майже не спавши та не ївши, розмірковуючи про план дій. Він часто приїздив до правительки  Енни та годинами міг все узгоджувати. Іншим деталі були не відомі. Ні права рука, ні секретарі, ні генерали й гадки не мали, що зараз робить їх голова. Всі очікували чогось страшного, ніби затишшя перед штормом, тому старанно тренувалися та готувалися духом.  

Все, що стосувалося дилеми з мечами Сано, поступово вирішилося. Їй довірили комірку для зберігання Чорного вогню, пароль від якої знає лиш вона. Ця ситуація не була винесена на слух іншим, інакше Харарі вже шукав би спосіб все розкурочити та дістати бажане. А ось покірність Козерога бентежила мечницю і вона все ж явилася до Токо.

Це була інша частина блоку, лабораторне відділення. Тут стійкий запах антисептику та помітна морозь. Кімната, в якій перебував Токо була затемненою, лиш деякі її частини були добре освітлені. Тут були і робочі поверхні, і багато цікавих інструментів. Не цікавило лиш уявлення, як саме їх можуть використовувати.

— Йо! Ось вона, йде ногами, жива і можливо здорова! — піднімаючи окуляри та розвертаючись на кріслі озвався юний вчений.

— Привіт, Токо! — підхопивши настій, вона привіталася у відповідь.

— Чув, що тобі набагато краще. Бажаєш розказати або попитати щось? — він легенько зачепив інший стільчик на колесах та підкотив його до неї.

Хікая зупинила його на пів путі та розслаблено присіла.

— Так, мої рани швидко загоюються і майже не бентежать. Хоча, здається мені, шрам залишиться не маленький, — посміялася вона, поки Токо уважно слухав, — і з мечами я теж розібралася. На жаль, «помиритися» вони не захотіли, але Козеріг зайняв своє місце. І все б добре, але мене дещо збентежило в його поведінці…  

— І ти хочеш попитати, чи могло з ним щось статися, поки ти була непритомна?

— Так. Тодорокі сказала, що в дорозі меч був з тобою. Чи не помітив ти чогось незвичайного?

Токо почухав голову та відкинувся на спинку.

— Помітив.

— І що ти помітив? — зацікавилася вона.

— Я помітив, що це твій меч.

Сано дещо спантеличено на нього зиркнула, ніби він сказав щось на кшталт« трава зелена, бо це трава, а ти живеш на Землі, бо ти тут народився».

— Ну, так, це мій меч, він і був моїм з тих самих пір як я взяла його до рук. До чого таке очевидне твердження, — хвилину Сано намагалася розтлумачити свою реакцію.

— Ні, ти не зрозуміла. Це ТВІЙ меч. Не мій, не його, не їх. Це Козеріг. І він твій.

Деякий час вона вдивлялася в обличчя співрозмовника в пошуках відповіді.

— То чому раніше він так не реагував?

— Бо він був не приборканий.

« — Не приборканий? Що це має значити… Як я могла приборкати меч, поки лежала безтями в калюжі своєї ж крові?»

Кров.

Меч.

— … дати йому крові, щоб «заспокоївся». Ти казав про це.

— Саме так, чудовий аналіз. Насправді моя пропозиція і фактичний результат – це просто збіг обставин і ніхто не міг уберегти меч від потрапляння крові на нього. Я віз його обережно, бо боюся таку зброю. Чиюсь. Мало хто в організації дає кров зброї, та і не кожній зброї вона потрібна. Я здивований, що Козеріг все-таки ввійшов до цього переліку, тому і не знав як вдіяти.

— Зрозуміла… Мене цікавить, які тепер будуть зміни?

— Можливо ніяких. Це негласний контракт, деталі якого знаєте лише ви з ним. Помітно буде лиш те, що він не буде брикатися. Далі буде видно, — він протягнув, — тож, бажаєш ще щось обговорити?

Деякий час Сано ще провела у лабораторії. Перервав цей час генерал, що кликала дівчину їхати до Енни. Дорога до міста, як і сама допомога минули доволі швидко. Заклопотана, вона мало з ким перетиналася, поступово перебираючи розкидані книги та дрібнички, щоб перенести до нової шафи. З нею майже ніхто не крутився, тому їй вдалося пропустити в голові декілька важливих для неї тем. Місцями вона замирала, сильно впадаючи у роздуми, але варто їй це помітити — швиденько прискорювала процес та дороблювала почате.

Вечір вже затьмарив обрій, час верталося з Енни до ООІ. Вже темнішало, місцями вили рогачі, повний місяць освічував все довкола, що навіть фари не були потрібні. Втомлена Сано хотіла дещо передрімати біля вікна, Рейден спілкувався з Розенберг, а генерал Саяма тихенько слухала музику та вела машину. Хару, що пручався їхати з ними, спокійно сидів поряд. Він так і не просив вибачення перед Сано, через що вона не розуміла як далі з ним поводитися: миритися першою, злитися, чи удавати, що нічого тоді не сталося. Але він її більше не чіпав. Зовсім. Як і казала пані Ера, мабуть, час призупинити це розслідування. Але вона знала, рано чи пізно вони знайдуть цього загадкового хазяїна. А поки вона чекатиме.

Але тиша панувала не довго.