4. Школа життя або місцева рутина ризикованих рішень

— Ну що, Рейдене, завдання: вистрілами вибити з моїх рук обидва мачете. Є дві умови: по-перше, дистанція мінімум чотири метри, по-друге, у тебе є десять хвилин, — Розенберг плавно перебирала в руках клинки, — перетворювати енергію на патрони ти навчився, це все що тобі потрібно. Запам’ятай, я — справжній супротивник.

— Зрозумів. А десять – не малувато?

— За десять хвилин зброю можна раз тридцять вибити з рук, а тобі треба лиш раз. Так у чому проблема?

Хлопець прийняв бойове положення, призвавши пістолети зі сховища:

— Та ні, ніяких проблем. Давайте починати.

— Час пішов! — Саяма натиснула на таймер.

Ера стояла незворушно, прийнявши захисну стійку, вільно виставивши клинки перед собою. Рей теж не поспішав робити перший крок. Він дав собі час на поверхневий аналіз:

«Дві шаблі, парна зброя, з виду звичайна, але… — хлопець зробив різкий випад вперед і вправо, в спробах підштовхнути опонентку до реакції. Але Ера і оком не повела. Він вирішив цілитись з місця, як раптово його осяяла думка, — Я що, стрілятиму в людину? Навіть якщо вона безсмертна… а якщо я її пораню?»

— Спляча красуню, довго ще? — гиркнула Розенберг, насупивши брови.

Перші два вистріли, мушка на 100% на клинках. Але пулі полетіли кудись в стіну, далеко від їхньої цілі.

«Що? Я ж цілився прямо в них! Вона їх відбила? Але вона стояла незворушно…»

— А стіну за що?! Це я твоя суперниця, не сміши.

Змінивши позицію, хлопець випустив ще близько три-п’ять пуль, але всі вони розсіялись по всій залі. На цей раз було видно, що деякі з пуль були відбиті ледь помітним відхиленням клинків.

— Краще. Не дрімай, я ж і ходити умію, — сухо відповіла вона.

Рей вирішив зробити декілька кроків назад, поки Ера почала обхід справа, не виходячи зі стійки. Цей спокійний стиль не схожий на її зазвичай імпульсивну поведінку. Нова партія піль посипалась без затримок, змусивши Еру більш активно фехтувати та відражати їх.

«Добре. Я навів приціл. Але напряму не вибити.»

Ера плавно, але впевнено переміщалась по залі, поки Рей набрався смілості стріляти не тільки по клинкам, а й по людині, змусивши більш активно рухати руками. Тепер чітко видно траєкторію руху, тож уразити те, що бачиш вже легше. Випустивши ще декілька пуль, які пішли в нікуди, Рейден все таки почув тихе шипіння і слідом побачив зкривавлені руки Ери, що досі міцно тримали зброю.

«Негідник, здогадався. Нічого, я зрозуміла хід його думок.»

Помітивши кров, Сано ойкнула.

— Саямо, Ера-сан ранена, може слід припинити?

Саяма ж тільки пильно та зацікавлено дивилась на цю збройну гру в витрішки:

— Ні. Вона знає, чим ризикує.

Зрозумівши, що пулі попали по цілі, хлопчина випустив ще по дві пари хрест навхрест, маскуючи цю атаку іншими фронтальними пострілами. Ніякої реакції. Ера повільно завела один з клинків за спину, і впевнено прихилила голову.

Позиції нові, тож і траєкторія руху інша! Швидко схопивши відволікаючий маневр, Рей знову випустив декілька скритних пуль, і ось, одна з шабль з гучним дзвоном впала на підлогу, по інерції сіпнувши руку за собою.

«Це передня, права. А цілився я в задню. Не обдуриш.»

Поки хлопець робив висновок, Розенберг нарешті пішла в атаку, що трохи збило Рея. Але слідкувати за одним лезом і цілитись було явно зручніше. Ніяких кроків назад, п’ять  метрів, три метри, два… вона вже тут! Навіть якщо виб’ю – не зарахують.

І ось Ера робить прямий замах, який Рей блокує, схрестивши пістолети і відкинувши шаблю в сторону. Ще декілька спроб вразити хлопця збоку теж були заблоковані, хоч і невпевнено. Він спробував збільшити дистанцію, але жінка кожного разу наздоганяла його. Вихід лиш один — атака.

Максимально відстрибнувши, хлопець звів зброю до купи і зробив два потужні вистріли. Жінка блокувала його, але її відштовхнуло на добрячий метр, чим і скористався хлопець, випустивши ще дві партії. Вибухи спричинили невелику хмару туману, яка виграла секунди, щоб відійти на потрібну відстань і зробити вже відпрацьовані «хрестові» вистріли. Ера, здогадавшись про наміри, теж відскочила в сторону з диму та відбила першу чергу. Від другої їй ухилитись вже не вдалось, про що свідчив вибитий з руки мачете.

— Стоп! 5:08, зараховано! — проговорила в мікрофон Саяма, поки в залі засвітилась зелена лампочка, що плавно потухла секунд через десять, — Втомилась кожен раз коментувати сама, попрошу Джиро автоматизувати систему, — вже собі під ніс пробурмотіла Тодорокі.

— Хитро зроблено, Рей, вітаю! — жваво промовила Ера, потріпавши руками перед собою.

— Дякую, але ваші руки, мені прикро! — вже хотів вибачатися хлопець.

— А, так це штучна кров, не моя. Чи злякався? — лукаво всміхнулась жінка, підбираючи своїх воронених.

— Та трохи. Все таки, ви ж не здатні швидко загоїти рани…

— Ти багато чого не знаєш про сучасну медицину для контролерів. Ставлю плюсик за те, що серйозно віднісся до завдання, поставленого на початку, і не побоявся ранити мене, — вона глянула на лезо, — Тож, ти розгадав мій секрет у бою?

— Майже, я зрозумів вашу техніку, але ніяк не міг правильно підлаштуватись і більшість вистрілів йшло в холосту. І ваша швидкість теж для мене загадка.

— Але ти все таки зміг звладати з нею. Стріляти по рукам – це добре рішення, і ти правильно підмітив, що більшу частину часу я встигала їх ховати за спиною. Скориставшись цим спостереженням і моєю увагою до бою «перед собою», ти вирішив відрекошетити пулі від стін, щоб вгадати момент і вразити великі пальці, які найважливіші у хватці рукояті. Навіть розкусив мій обман з демонстративною зміною стійки. Та і мого наступу не злякався. Що ще казати, хвалю! Але є і мінус — занадто багато стоїш стовпом. Я могла тебе три рази атакувати ще в перші секунди. Порада — слідкуй за цим «нейтральним» часом на полі битви.

Минуло декілька хвилин і пари «обмінялись» приміщеннями. Саяма відкрила інвентар і секунд 5 гортала стрічку зброї та інших приладь. Яких саме — не зрозуміло, бо зі сторони голограма мала матове покриття і роздивитись вміст та дії було просто неможливо. В решті решт, вона натиснула на одну з комірок і в її руці матеріалізувався звичайний, без певного дизайну, сталевий полуторний меч.