Розділ 14. Практичний тур: синтез

Другий тур був практичним. Ми мали синтезувати органічну сполуку за три години. Це було найскладніше випробування, і ми знали, що від нього залежить усе.

- Отже, - почав Максим, коли ми зібралися в лабораторії перед початком. - Нам потрібно синтезувати етилацетат. Реакція етерифікації між оцтовою кислотою та етанолом. Це класика, але є нюанси.

- Які нюанси? - запитав Андрій.

- Потрібно точно дотримуватися температурного режиму, - сказав Максим. - Інакше реакція не піде або вийде побічний продукт.

- Я беру на себе нагрівання, - сказав Андрій.

- Я - контроль температури, - додала Оксана.

- Я - дозування реагентів, - сказала я.

Максим подивився на мене.

- А я - загальний контроль, - він усміхнувся. - І порятунок, якщо щось піде не так.

- Ти завжди думаєш, що щось піде не так, - сказала я.

- З тобою - так, - він підморгнув.

Я почервоніла.

Ми почали працювати. Я відміряла оцтову кислоту, Андрій нагрівав колбу, Оксана стежила за температурою. Усе йшло за планом.

Але потім я зробила помилку.

Я переплутала дозування каталізатора. Замість кількох крапель я додала кілька мілілітрів.

- Коваленко! - почула я голос Максима. - Що ти робиш?

Я подивилася на колбу. Рідина почала бурхливо реагувати, виділяючи білий дим.

- Я... я переплутала, - пробелькотіла я. - Я додала забагато каталізатора.

- Відійди! - він вихопив колбу з моїх рук і поставив на штатив. - Швидко, охолоджуйте!

Андрій кинувся до крана з холодною водою. Оксана почала збивати піну.

Я стояла осторонь, відчуваючи, як тремтять руки.

Максим підійшов до мене.

- Коваленко, - сказав він. - Ти в порядку?

- Я все зіпсувала, - прошепотіла я. - Я зруйнувала нашу роботу.

- Ні, - він узяв мої руки. - Ти не зіпсувала. Ми все виправимо.

- Але...

- Ніяких "але", - він подивився мені в очі. - Ми команда. Ми разом. І ми впораємося.

Він повернувся до колби й почав виправляти мою помилку. Його руки рухалися швидко й точно.

Через п'ятнадцять хвилин він підняв голову.

- Готово, - сказав він. - Реакція йде. Ми встигнемо.

Я відчула, як полегшення розливається по всьому тілу.

- Ти неймовірний, - прошепотіла я.

- Я знаю, - він усміхнувся. - Але ти теж. Ти - найкраща, що трапилася зі мною.

Ми закінчили роботу за п'ять хвилин до кінця. Коли професор Сидоренко підійшов до нашого столу й подивився на колбу, він кивнув.

- Чудово, - сказав він. - Ідеальний зразок. Ви отримуєте "відмінно".

Ми вийшли з лабораторії, і я відчула, як у грудях розливається гордість. 

Ми зробили це. 

Ми пройшли другий тур.

- Коваленко, - сказав Максим, коли ми залишилися вдвох. - Ти сьогодні була чудовою.

- Я зробила помилку, - сказала я.

- І ти виправила її, - він узяв мою руку. - Це головне.

Він підніс мою руку до своїх губ і легенько поцілував.

Я відчула, як тепло розливається по всьому тілу.