Розділ 11. Битва на кухні 2.0

Я вирішила приготувати вечерю для команди. Щоб довести, що я вмію готувати. І щоб показати Максиму, що я можу бути не тільки хіміком, але й гарною господинею.

- Ти впевнена? - запитав Андрій, коли я оголосила про це.

- Абсолютно, - сказала я. - Це буде найкраща вечеря в твоєму житті.

Я приготувала все заздалегідь: овочі, м'ясо, спеції. Але коли я почала готувати, все пішло не за планом.

Першим загорівся рис. Я залишила його без нагляду, і він перетворився на чорну масу. Другим - соус. Я пересолила його так, що він став неїстівним.

- Коваленко, - почула я голос Максима. - Ти знову влаштовуєш пожежу?

Він стояв на порозі кухні з легкою усмішкою.

- Ні, - сказала я. - Це просто... невелика проблема.

- Здається, ти потребуєш допомоги, - він підійшов до плити й подивився на мій хаос.

- Я впораюся сама, - сказала я.

- Ні, - він похитав головою. - Давай я допоможу.

Він узяв лопатку й почав готувати. Його рухи були впевненими й точними.

- Ти вмієш готувати? - запитала я з подивом.

- Я вмію багато чого, - він усміхнувся. - Це не тільки хімія.

Ми готували разом. Я різала овочі, він смажив м'ясо. Ми працювали синхронно, як у лабораторії.

- Знаєш, - сказав він. - З тобою навіть готувати весело.

- Ти просто хочеш, щоб я не спалила кухню, - сказала я.

- І це теж, - він усміхнувся. - Але в основному, мені просто подобається бути поруч.

Я відчула, як щоки стають теплими.

Коли вечеря була готова, ми сіли за стіл. Андрій і Оксана були вражені.

- Це неймовірно! - сказала Оксана. - Ти справді це приготувала?

- Ми, - сказала я, показуючи на Максима. - Ми приготували разом.

Андрій подивився на нас із хитрою усмішкою.

- Ви, друзі, вже як сімейна пара.

- Андрію! - я почервоніла.

- Що? - він знизав плечима. - Це ж видно.

Максим усміхнувся й подивився на мене.

- Він має рацію, - сказав він. - Ми добре працюємо разом.