Частина третя Розділ 1. Різдвяні вогники та сімейні привиди

Кінець грудня в місті завжди нагадував яскраво задекоровану листівку, яка приховувала за глянцем шалену передноворічну метушню. Пройшло вже декілька місяців відтоді, як я переїхала до Ноя, і моє життя стало ідеально налагодженим — якщо не зважати на внутрішні бурі в компанії та майбутнє знайомство з батьками мого коханого, від якого в мене чомусь завмирало серце.

На роботі все налагодилося. Марка, який місяцями псував мені нерви й намагався вставити палиці в колеса, нарешті звільнили після чергового аналітичного прорахунку та спроби підставити відділ. Колектив тепер дивився на мене зовсім іншими очима — з повагою та довірою. Про наші з Ноєм стосунки в офісі, звісно, дехто вже починав здогадуватися: занадто часто ми затримувалися в його кабінеті, а його погляди на нарадах стали небезпечно власницькими. Через це Кріс помітно віддалився, намагаючись триматися виключно ділової дистанції, що викликало в мене легкий сум, але сперечатися з цим я не стала. В офіс все ще ми приїжали окремо.

Особливо яскравим випробуванням став прихід Вільяма Аллсона — батька Ноя. Старійшина компанії з'явився на нараді без попередження, просто щоб перевірити, чим дихає молодий менеджмент. Я виклалася на всі сто відсотків, блискуче захистивши звіт щодо регіональних ризиків. Пам'ятаю, як здригнулося серце, коли Вільям пильно подивився на мене своїми крижаними очима... але замість звичного зневажливого скепсису в них з'явилася прихована повага. З того дня старший Аллсон почав бачити в мені не просто чергову легковажну інтрижку сина, а фахівця, з яким варто рахуватися.

Ной  довго мовчав, коли я розпитувала його про батька. Поступово він відкрив мені темніший бік своєї родини: розповів про жорстке цькування в дитинстві, про нескінченні вимоги бути ідеальним і про те, як батько роками намагався тримати його в лещатах навіть після того, як формально відійшов від справ. Ною досі доводилося щодня доводити йому, що він гідний директор, що компанія під його керівництвом розширюється, а доходи б'ють рекорди. Ця вічна боротьба за схвалення виснажувала його, і я робила все, щоб удома він скидав цю броню.

А вдома в нас панувала повна ідилія, приправлена нашою невичерпною пристрастю. Любов, гарячий секс після важких днів і, звичайно ж, гострі словесні перепалки за ранковою кавою — без цього наш світ просто втратив би смак. Одного вечора, коли Ной затримався на черговій важкій нараді з інвесторами, ми з моєю Мішель влаштували спонтанний дівич-вечір із вином і піцою в нашій квартирі. Плітки, розмови й сміх затяглися за північ, і саме тоді додому повернувся Ной. Так Мішель і Ной познайомилися особисто — під мій нестримний сміх і його дещо спантеличений, але гостинний погляд.

І от тепер, коли до Різдва залишалися лічені дні, повітря наповнилося запахом хвої, а на вітринах заблищали гірлянди, на мене чекало випробування набагато серйозніше за будь-які квартальні звіти.

— Ти все ще думаєш, які дари принести до нашого сімейного вівтаря, щоб нас задобрити, чи просто плануєш втекти до іншої країни?- лунає глибокий, злегка насмішкуватий голос Ноя.

Я різко відриваюся від дзеркала у прихожій, де вп'яте за останні десять хвилин перевіряю, чи рівно лежить комір мого суворого, але елегантного кавового костюма. Ной стоїть поруч біля стіни, схрестивши руки на грудях. На ньому розстебнута біла сорочка, рукави якої недбало закасані до ліктів, а в очах грають небезпечні вогники.

— Я не планую втечу, я просто гора моральної готовності, — бурмочу я, намагаючись застебнути блискавку на чоботях. — Твій батько і так дивився на мене на нараді так, ніби я збираюся вкрасти його корпоративну імперію. А тепер я йду до них додому на різдвяну вечерю як твоя жінка. Боюсь, після першого ж тосту він викличе охорони не менше, ніж для армійського перевороту.

Ной повільно скорочує дистанцію, зупиняється за крок від мене, м'яко торкається пальцями мого підборіддя й змушує підняти погляд. Його обличчя одразу стає серйозним, а в погляді зникає будь-яка іронія.

— Послухай мене, Вероніко, — говорить він тихо, але твердо. — Мій батько більше не керує моїм життям. І тим більше — нами. Він поважає тебе як професіонала, а те, що буде за сімейним столом — це мої правила. Якщо хтось із них дозволить собі зайвий тон чи коментар на твою адресу, ми розвернемося і підемо за дві хвилини. Домовилися?

Я дивлюся на нього, відчуваючи, як усередині розливається тепла, міцна впевненість. З ним я справді за спиною кам'яної стіни.

— Домовилися, Аллсоне, — видихаю я, слабко посміхаючись і обвиваючи руками його шию. — Але якщо твій батько почне знову читати лекції про «успішний успіх», я закочу очі так голосно, що це почують на сусідній вулиці.

Ной коротко сміється, притискаючи мене до себе, і накриває мої губи довгим, гарячим поцілунком, який миттєво стирає всю передноворічну тривогу.

— Ну що ж, — шепоче він мені просто в губи, беручи пальто. — Поїдемо покажемо цьому будинку, що таке справжній характер.