Розділ 11 Тінь батька й ціна влади

Двері мого кабінету ще не встигли зачинитися за спиною батька, а повітря всередині все ще здавалося отруєним від його присутності. Вільям Аллсон умів руйнувати все навколо себе без єдиного підвищення голосу — лише холодним, зневажливим тоном, який переслідував мене з самого дитинства.

За п'ятнадцять хвилин до цього він стояв біля мого панорамного вікна, дивлячись на місто так, ніби воно належало виключно йому, а я був лише тимчасовим управителем, що випадково сів у його крісло.

— Твої експерименти з кадровою політикою занадто далеко заходили, Ною, — сказав він тоді, повільно обертаючись до мене. — Цей новий керівник департаменту ризиків… Коваль, чи як її там? Я бачив її звіти. Вона занадто швидко береться за перевірки. Ти даєш їй забагато повноважень. Корпорація не будувалася на емоціях чи особистих симпатіях. Якщо ти вирішив пограти в благодійність або довести комусь щось своє — роби це за межами компанії. Або я змушу раду директорів переглянути доцільність твого перебування на посаді генерального.

Його слова жалили, як крижані голки. Він нагадував про всі мої помилки, про минулі угоди, намагався загнати мене в кут, перетворити на того самого зручного хлопчика на побігеньках, яким я був десять років тому. Я не витримав і зривався на крик, випльовуючи йому в обличчя всю накопичену за роки лють, доводячи, що корпорація тепер належить мені, а його час минув. Ми кричали так, що за вікнами кабінету ледь шибки не тремтіли.

Коли він нарешті пішов — мовчки, із тією самою нестерпною перевагою на обличчі, — я залишився сам на сам із випаленою пустотою всередині. Мене нудило від цього місця, від цієї влади, від цього нескінченного спадкового ланцюга маніпуляцій.

І в ту ж секунду мій погляд упав на скляну стіну, за якою стояла вона.

Вероніко. Єдина людина в цьому біса світі, яка бачила мене справжнього і перед якою мені не потрібно було тримати обличчя. Усі накопичені за розмовою з батьком лють, безсилля і дикий внутрішній розрив вибухнули в один момент.

— Міс Коваль! Негайно до мого кабінету! — мій крик пролунав на весь поверх, перебиваючи будь-які залишки корпоративної етики.

Коли вона зайшла і важкі двері клацнули на замок, я не стримався. Перетнувши кімнату за два кроки, я впився в її губи з таким розпачем, із такою чорною спрагою, ніби від цього залежало моє дихання. Мені було байдуже на офіс, на батька, на правила. Згорнувши папки та чашку зі столу, я кинув її на дерево, шукаючи в її гарячому тілі порятунку від того пекла, що влаштував старий. Вона не відштовхнула — вона прийняла весь цей шторм, відповідаючи з такою ж шаленою енергією.

Але коли буря вщухла і ми лежали серед розкиданих паперів, холодна реальність знову вдарила в скроні.

Я відчув, як її тендітна рука обережно й лагідно торкнулася мого волосся. «Ноє... Що він тобі сказав? Через що був цей скандал?» — її голос звучить настільки м'яко, що мені на мить стає страшно. Страшно від того, як сильно я до неї прив'язався. Як легко вона може дістати до мого найглибшого болю.

Я різко заплющив очі й зачинився зсередини. Перехопивши її руку, я виставив крижаний щит.

— На сьогодні достатньо, Вероніко. Закрили тему.

Я не міг дозволити їй бачити мене слабким. Батько хотів зруйринити мене через страх, але він не розумів головного: тепер у мене є те, що він ніколи не зможе забрати чи контролювати. Вероніко була моєю фортецею. І заради неї я спалю до біса будь-кого, хто спробує стати на нашому шляху — навіть власного батька.