Розділ 8 Початок бурі

Четвер зустрів мене звичним сірим чиказьким світанком і неприємним усвідомленням того, що всю ніч я чомусь провів у роздумах про застряглий ліфт і запах терпкого цитрусу. У голові зациклено крутилася кожна секунда в темряві: гарячий обхват її зап'ястка, тремтіння її пальців і той дивний, небажаний поштовх усередині, коли вона врізалася в мої груди. Але зайшовши на сотий поверх, я натягнув звичну маску крижаної байдужості. Усе під контролем. Вона — мій аналітик, я — директор. Жодних зайвих емоцій.

Рівно об 9:00 біля мого кабінету пролунав стукіт. Не чекаючи дозволу, двері відчинилися, і ввійшла вона — з пачкою роздрукованих документів і готовим звітом по ризиках.

Я підняв очі від монітора. Вона трималася бездоганно, але її погляд видавав усе: недосип, тривогу і той самий зухвалий вогник. Когда вона поклала папери перед моїм столом, мій погляд мимоволі ковзнув на її зап'ясток — туди, де вчора горіли мої пальці. На секунду в грудях знову різко стиснуло, але я холодним рухом відігнав це почуття.

Я відкрив папку, бігаючи очима по цифрах, хоча зосередитися на тексті чомусь стало раптово важко.

— Ти не заповнила примітку в кінці таблиці, — холодно констатував я, шукаючи привід зачепитися за хоч щось.

Вона випрямилася, спалахнувши зсередини, і випалила кристально чітко:

— Бо вона зайва, Ною Аллсон. Як і половина ваших зауважень цього тижня. Але якщо вам дуже хочеться заповнити чимось вільний час — можу надіслати шаблон.

«Яка ж вона нестерпна», — промайнуло в голові, але в кутиках губ ледь не майнула усмішка. Я повільно відкинувся на спинку крісла, дивлячись на неї важким, прямим поглядом, у якому вже давно не було колишньої безпечної дистанції.

— Ти стаєш занадто сміливою, Вероніко, — промовив я низько, майже пошепки. — Боїшся, що я перестану тебе помічати?

Вона на секунду втратила дар мови. Щоки зрадливо покрилися легким рум'янцем, який вона тут же спробувала сховати за черговою порцією захисного сарказму:

— Я? Скоріше, навпаки. Намагаюся привернути менше вашої уваги.

— Не вийде, — кинув я коротко.

Вона розвернулася на підборах і чітким кроком вийшла з кабінету, залишаючи по собі шлейф того самого аромату. Весь день перетворився на шалену гонку: дедлайни, наради, дзвінки. А коли сонце почало закочуватися за хмарочоси Чикаго, фарбуючи небо в багрянець, стало очевидно — поодинці з цим обсягом перед завтрашньою нарадою ми не встигнемо.

Я піднявся, підійшов до її столу і кинув тонко, без зайвих емоцій, але так, щоб не залишити шансів на відмову:

— Збирай свої графіки й робочі файли, міс Коваль. Працюємо над фінальним блоком звіту для наради тут, у моєму кабінеті. Разом.

Вона мовчки кивнула, зібрала ноутбук і папки, перейшовши до мого кабінету.

Ніч за панорамним склом на сотому поверсі розтяглася в нескінченність. Місто під нами палало мільйонами холодних вогнів, але справжнє пекло коїлося тут, усередині кабінету. Ми працювали поряд кілька годин поспіль — цифри, зведені баланси, ризикові моделі. Я знав кожну секунду, як вона дихає поруч, як нервово заправляє пасмо волосся за вухо й із яким впертим завзяттям намагається перемогти цей завал звітів колишнього керівника Гарріса, доводячи право на підвищення.

Близько четвертої ранку втома взяла своє. Я відкинувся у кріслі, заплющив очі на хвилину — лише на секунду розслабити напружені м'язи шиї — і зненацька провалився в коротке, важке забуття.

Коли я розплющив очі, за столом її вже не було. Тишу кабінету порушував лише гул моніторів.

«Втекла», — майнула перша думка, доповнена роздратуванням на самого себе за те, що втратив пильність.

Я підвівся, на ходу розстібаючи ще кілька ґудзиків на сорочці й знімаючи набридлу за ніч краватку. Безшумним кроком я рушив коридором у бік міні-кухні для керівництва, відчуваючи, що мені життєво необхідне міцне еспресо, аби остаточно стерти залишки цього сну.

Вона стояла біля кавомашини, очікуючи на напій. У світлі приглушених ламп її силует здавався водночас тендітним і небезпечно привабливим.

— Збираєшся втекти, чи просто готуєш отруту для шефа? — мій голос пролунав низько й хрипко від недосипу, змушуючи її здригнутися й різко обернутися.

У її очах спалахнув той самий знайомий виклик. Вона почала парирувати, згадуючи і мій «контроль», і звіти Гарріса, які відбирають у неї роки життя. Вона знову гралася з вогнем, наївно вірячи, що може безкінечно балансувати на межі моєї терплячості.

Я не витримав.

Крок за кроком я скорочував дистанцію, повністю ігноруючи її слова. Коли вона спинилася спиною до стійки кавомашини, відступати їй уже було нікуди. Я різко вкинув руку, впираючись долонею в холодну поверхню біля її плеча. Повітря між нами згустилося до межі.

— Ти граєшся з вогнем, міс Коваль, — промовив я тихо, відчуваючи, як у грудях шалено калатає розлючене серце. — Кожну хвилину останнього тижня— розгрібаючи той безлад, працюючи зі мною над цим завданням, доводячи свою правоту — ти випробовуєш моє терпіння. Думаєш, я залізний? Думаєш, я не пам’ятаю, як ти дихала в тому проклятому ліфті?

— Я просто намагаюся вижити у вашому корпоративному пеклі... — видихнула вона, але її голос потонув, коли мій погляд нестримно впав на її розгублені губи.

— До біса пекло, — кинув я замість відповіді.

Я не вагався ні секунди більше. Мої губи накрили її губи в жорсткому, жадібному поцілунку. Це була точка кипіння для всього, що ми накопичували днями: напруги, сварок, тривоги й шаленого непереборного магнетизму. Вона не відштовхнула — навпаки, її пальці миттєво вчепилися в мою сорочку, притягуючи мене ближче, віддаючись цій стихії з такою ж пристрастю. Її тепло, її запах і той божевільний ритм сердець стерли всі межі між директором і підлеглою.

Поцілунок обірвався різко — не тому, що закінчилося повітря, а тому, що реальність  знову нагадала про правила.

Вона різко сахнулася назад, притискаючись спиною до кавомашини, дивлячись на мене широкими, шокованими очима й важко хапаючи повітря. Я знав, що якщо залишуся тут ще на секунду — зроблю ще одну помилку, яка знищить останні залишки моєї професійної репутації. Тому я не сказав ні слова. Без пояснень і вибачень я розвернувся і швидким кроком залишив кухню, залишаючи її саму з цим вибухом.