Розділ 5 Нічна варта на двох

Її слова про «людську мову» крутилися в голові весь день, розпалюючи азарт. Я навмисно змусив її переробляти термінали, перевіряючи на міцність. Вона зробила це блискавично, передавши папери через секретаря, але в її зухвалому погляді читалося єдине: я тебе ще дістану.

І я вирішив дати їй цей шанс. Ближче до шостої вечора, коли офіс почав розходитися, я скинув їй через корпоративну мережу складнісіньке технічне завдання по річці Іллінойс — із детально розписаними екологічними штрафами, посухою та базовими тарифами. Я зробив усе саме так, як вона вимагала вранці: скрупульозно, до найменшої коми, без жодних загадок. Мені було нестерпно цікаво, чи вистачить у неї витримки прийняти цей виклик.

Повернувшись до своєї квартири, я так і не зміг змусити себе заснути. Усередині все наче натягнулося струною. Я сидів у темряві перед яскравим екраном ноутбука і знову й знову прокручував у пам'яті її обличчя, її погляд, кожне кинуте слово. Мені не йшлося ні про який відпочинок — кожна клітинка мого єства була налаштована на неї, на очікування її відповіді.

О четвертій ранку я все ще сидів за робочим столом у кабінеті своєї квартири, навіть не вмикаючи світло. Вогні мегаполіса за панорамним склом розмивалися в темряві, а в моїй голові крутилося лише одне: чи відкрила вона файл? чи ламає зараз голову над цифрами?

У цю ж секунду в робочій пошті впав сповіщений файл.

Я відкрив документ на планшеті. Розрахунки виявилися бездоганними. Навіть буферні ризики по екології були прораховані на межі похибки — настільки тонко, що це вимагало повної концентрації всю ніч. Вона не спала. Вона воювала з цифрами так само запекло, як і зі мною.

Усередині мене все стягнулося від дивного, гострого почуття поваги, що межувало із залежністю. Ніхто в цій компанії не працював на такому шаленому адреналіні.

Я не втримався і написав їй коротке повідомлення:

«Формально прийнято. Але буферний ризик по екологічних штрафах розрахований на межі похибки. Ви взагалі спали, міс Коваль, чи просто сподівалися на удачу?»

Відповідь прилетіла за секунду — настільки зухвала, що на моїх губах сама собою з'явилася широка усмішка:

«Сон — це для тих, хто боїться ваших дедлайнів, містере Аллсон. А щодо похибки — цифри точніші, ніж ваш годинник у п'ятницю ввечері».

Я дивлюся на екран телефона в темряві кімнати, відчуваючи, як у грудях розливається гаряча хвиля. Вона кусається. Вона б'є у відповідь без страху.

Я друкую коротке: «Зранку щоб були в офісі. Без запізнень», але сам уже розумію: ця гра давно перестала бути просто робочою. Вона стала моїм улюбленим наркотиком, через який мені вперше за довгий час щиро не хотілося спати.