Розділ 4. Суворий понеділок

Вихідні пролетіли дивно — і водночас надто повільно. Весь вікенд я зловив себе на тому, що кручу в голові той п'ятничний вечір. Усі мої думки зводилися до однієї жінки. Я уявляв, як вона злиться, як кусає губу, перераховуючи кожні цифру. Здається, я знав про неї вже занадто багато, хоча ми спілкувалися лише через робочі завдання та холодні погляди.

Через свої джерела я швидко довідався дещо і про її подругу — ту саму Мішель, яка писала їй у п'ятницю ввечері, підбадьорюючи її повідомленнями про «неандертальця-боса». Виявилося, Мішель працює в барі, де колись і Ніка, славиться гарячою вдачею і здатністю виставити за двері будь-кого за секунду. Що ж, це багато що пояснювало в характері самої Вероніки. Вона не вміла прогинатися, бо навколо неї завжди були люди, які вміли тримати удар.

Але тепер настав понеділок. І ніяких поблажок більше не буде.

Понеділок починається без жодної перепочинку. Ще до того, як вона встигає сісти за робоче місце, я відправляю їй новий виклик: свіжі цифри по портових терміналах на Середньому Заході. Мені потрібен стандартний розрахунок ризиків до обіду. Це жорсткий тест. Я хочу побачити, як вона впорається з тиском після пʼятничного вечора.

Близько другої години двері мого кабінету відчиняються без стуку. Вона залітає рішуче, кидаючи стопку паперів на край столу.

— Ось розрахунок ризиків по терміналах, містере Аллсон. Усе зроблено чітко за вашим технічним завданням, — її голос звучить спокійно, але пальці зрадницьки тремтять від напруги.

Я навмисно не дивлюся на цифри. Гортано перегортаю першу сторінку і відсуваю її вбік із крижаним обличчя. Мені потрібно вибити її з рівноваги, змусити показати справжнє єство, а не сухий корпоративний фасад.

— Це неповний аналіз, Вероніко. Ти зовсім не врахувала потенційні сезонні стрибки тарифів на перевезення, які там закладені дрібним шрифтом. Переробити, — кидаю я холодно і знову вдавано втуплююся в ноутбук.

Секунду в кабінеті панує повна тиша, а потім повітря наелектризовується так, ніби між нами пробиває іскру.

Вона різко нахиляється до мого столу, міцно вчепившись пальцями в пачку власних розрахунків. У її очах горить дикий, незамутнений вогонь.

— Послухайте, Ною... містере Аллсон, — зривається з її губ. — У вашому технічному завданні не було ані слова про сезонні тарифи! Я зробила все рівно за тими параметрами, які ви самі ж і скинули. Якщо вам потрібен був інший розрахунок, чому ви одразу не дали нормальні вказівки, а тепер звинувачуєте мене? «Переробити» — це не правка, це вигадування правил на ходу!

Я повільно піднімаю голову. Мої сірі очі зустрічаються з її поглядом. Усередині мене все стягується в тугий вузол від захвату. Вона не плаче, не тушується і не виправдовується. Вона йде в лобову атакуючу позицію.

— Вероніко, — мій голос звучить небезпечно тихо й низько. — Я плачу за результат, а не за те, щоб розжовувати кожну дрібницю. Аналітик повинен бачити ширше за сухі рядки ТЗ. Не подобається — двері там.

Вона завмирає на секунду, її обличчя палає від гніву, але вона робить те, чого я від неї підсвідомо й чекав.

— Добре, — чеканить вона кожне слово. — Але наступного разу пишіть технічні завдання людською мовою, а не телеграмами з пропущеними деталями.

Вона різко розвертається на підборах і вилітає з кабінету, грюкнувши дверима так сильно, що в мене на столі здригається чашка з кавою.

Я залишаюся сидіти в тиші, дивлячись на зачинені двері. Кілька секунд я просто сиджу нерухомо, відчуваючи, як у грудях розливається гаряча хвиля адреналіну. Потім угорі моїх губ повільно проступає широка, щира усмішка.

Я відкидаюся на спинку крісла, торкаюся пальцями підборіддя і тихо промовляю в порожнечу кабінету, насолоджуючись кожним звуком цього слова:

— «Людською мовою...»

Ну добре, Вероніко. Ти виграла цей раунд. Але гра тільки починається.