Розділ 3. За зачиненими дверима

Стрілки настінного годинника перетнули позначку дев'ятої вечора. Open space за матовими жалюзі мого кабінету вже давно поринув у темряву й тишу — усі співробітники розійшлися по домівках. Але одне єдине світло біля її столу продовжувало м'яко падати на папери. Я сидів за своїм столом, удаючи, що переглядаю фінансові звіти, хоча насправді все моє єство було налаштоване лише на одне: слухати тихе клацання її клавіатури і шурхіт паперу за стіною.

Краєм очних яблук я помітив, як її телефон на столі коротко вібрував. Вероніка взяла його, глянула на екран, і на її втомленому, але все ще гордому обличчі промайнула легка, ледь помітна посмішка. На секунду мені стало дико цікаво, хто це їй пише в цей час — неусвідомлено ревнуючи її навіть до екранчика смартфона.

Вона закінчила останню таблицю, з видимим полегшенням потягнулася і зібрала стопку паперів.

Навіть не стукаючи, важкі скляні двері мого кабінету відчинилися. Вона зайшла так, ніби це вона тут генеральний директор, а не загнаний у кут моїми маніпуляціями співробітник. На ній була трохи розстебнута блузка, у волоссі — безлад від цілоденної боротьби з цифрами, а в очах горів той самый вогонь, через який я сьогодні й влаштував увесь цей цирк.

— Я ж казала, що вкладуся сьогодні, містере Аллсон, — спокійно кинула вона, гучно штовхнувши стопку паперів просто на мій стіл. — Ось звіт щодо ліквідності. Можете перевіряти.

Я не поспішав брати папери. Мені хотілося ще трохи потягнути час, дивлячись на те, як вона тримається, стримуючи накопичену за день лють. Я повільно відкинувся на спинку крісла, склавши руки на грудях, і глянув на неї зверху вниз:

— Ти запізнилася на дві години від того часу, на який я розраховував, міс Коваль. Я хотів бачити це ще о сьомій, а не тоді, коли в будівлі лишилися самі прибиральники.

Вона різко вдихнула повітря, і я відчув, як температура в кабінеті піднялася на кілька градусів від однієї її хвилі гніву.

— У цьому звіті понад тридцять сторінок реальних розрахунків, а не поверхнева відписка, — випалила вона, стискаючи руки в кулаки. — Якби мені треба було просто накидати цифри абияк, я б зробила це за годину. Але я робила нормально.

Я мовчки потягнувся до паперів, відкрив її звіт і почав гортати сторінки. Вона й справді попрацювала на славу — аналітика була бездоганною. Але я мусив тримати марку, шукаючи хоч якусь дрібницю, щоб не дати їй розслабитися.

Я зупинився на двадцятій сторінці й тицьнув пальцем у графік:

— Ось тут. Для єврозони ти використала стару базову модель замість нашої корпоративної. Різниця копійчана, але це порушує внутрішні правила оформлення.

Вона навіть не моргнула, одразу кидаючись у бій:

— Ваша внутрішня модель застаріла і дає збій на коливаннях ринку, я це розписала нижче, — парирувала вона.

Я підняв голову, дивлячись прямо в її темні очі. Усередині мене все обривалося від захоплення цією жінкою. Вона не прогиналась під авторитет, вона йшла на тараність. На моїх губах сама собою з'явилася ледь помітна усмішка.

— Мені подобається твоя впевненість, Вероніко, — вимовив я, і лише за секунду усвідомив, що вперше назвав її на ім'я без офіційного титулу. Слово м'яко зірвалося з губ, заповнюючи собою весь простір кабінету. — Але правила тут встановлюю я. Звіт прийнятий, цифри й справді хороші. Але в понеділок зранку переробиш цей графік за нашими стандартами. А тепер вільна, вихідні почалися.

Вона кивнула, різко розвернулася на підборах і вилетіла з кабінету, зачинивши за собою двері трохи сильніше, ніж вимагала корпоративна етика.

Я залишився сидіти в тиші. Дивлячись на її звіт, я вперше за весь тиждень відчув, що ця п'ятнична маленька диверсія вдалася на славу. Вона була тут, зі мною, а не з тим Крісом. І це розпалювало мене ще більше.