Розділ 21. Правила понеділка

Понеділок у корпорації Allison Global зустрічає мене звичним гудінням офісу, брязкотом чашок із кавою та десятками пар очей, що тепер дивляться на мене зовсім інакше. Посада керівника департаменту ризиків на сотому поверсі — це вже не просто папери, це мінне поле. Марк у коридорі ледь киває мені в знак привітання, намагаючись приховати роздратування, а Кріс із сусіднього відділу підморгує, тримаючи в руках пастку з документами.

Рівно о 09:00 на моєму робочому столі коротко й різко дзвонить внутрішній телефон.

Голос Ноя в трубці звучить крижано, офіційно й без жодної емоції:

— Міс Коваль, зайдіть до мого кабінету. Негайно.

Для всіх довкола це виглядає як стандартний виступ генерального директора перед новим топменеджером. Але коли я зачиняю за собою важкі двері його кабінету, реальність різко змінюється.

Ной стоїть біля панорамного вікна, заклавши руки в кишені брюк. На ньому бездоганний темно-сірий костюм, а обличчя — сувора маска людини, яка керує мільярдами. Але щойно зачинилися двері, він повільно повертається до мене. У його сірих очах спалахує той самий темний, голодний вогник, який зовсім не вписується в рамки корпоративної етики.

— Доброго ранку, містере Аллсон, — починаю я з холодною іронією, роблячи крок уперед. — Які нові катастрофи ми маємо розгребти сьогодні?

Ной не відповідає одразу. Він повільно скорочує дистанцію між нами, рухаючись тихо й невідворотно, як хижак.

— По-перше, — його голос звучить низько, майже пошепки, коли він зупиняється всього за сантиметр від мене, — я сподіваюся, у твоїх планах на ці вихідні не було ніяких Крісів із кавою чи випадкових чоловіків у барах? Тільки текіла з Мішель?

Я завмираю, здивоване розширивши очі. На мить уся робоча напруга кудись зникає, поступаючись місце чистому подиву:

— Звідки ти... Тобто, звідки ви знаєте її ім'я? Ми ж ніби домовилися тримати дистанцію і не світитися.

Ной лише легковажно й темно посміхається, його пальці все ще пестять моє талію, не даючи відсторонитися.

— Вероніко, ти справді думаєш, що новий керівник департаменту ризиків з'явилася в моєму житі випадково? Я знаю про тебе більше, ніж тобі здається. І тим паче я чудово знаю, хто зустрічав тебе біля під'їзду в п'ятницю ввечері. Так що... повторюю запитання: окрім Мішель і текіли, нікого не було?

Я зводжу брови, відчуваючи, як усередині все спалахує від цієї його власницької нотки, яку він навіть не намагається приховати.

— Ви вирішили працювати ще й моїм особистим детективом, Аллсоне? Чи просто боїтеся конкуренції?

— Я ніколи не боюсь конкуренції, Вероніко, — його рука різко тягне мене ближче, притягуючи так близько, що дихання збивається. — Я просто люблю тримати під контролем усе, що належить мені. Особливо після п'ятниці.

Його губи вже за міліметр від моїх, але він зупиняється, навмисно випробовуючи моє терпіння.

— А по-друге, — продовжує він із хижою посмішкою, торкаючись пальцем моєї щоки, — офіційний привід для цього виклику: я щойно підписав наказ про позаплановий аудит усіх проєктів у твоєму департаменті. Зокрема тих, за які відповідає Марк.

Я на мить завмираю, а в очах спалахує професійний азарт. Марк — мій колега з відділу, який будував інтриги, намагався завоювати крісло керівника і вставляв мені палки в колеса. А тепер Ной дає мені офіційні повноваження розібратися з ним раз і назавжди.

— Тобто ти хочеш, щоб я особисто перевірила кожен його провальний проєкт і всі приховані ним дірки? — перепитую я, ледь примружившись.

— Саме так, — киває Ной, задоволений моєю реакцією. — Усі його недоліки та ризики мають лягти на мій стіл уже сьогодні до обіду. Це мій подарунок тобі на перший робочий день. Постав свого занадто амбітного підлеглого на місце й покажи всім у відділі, хто тут головний.

Я дивлюся на нього — розігріта, збуджена цим неймовірним міксом влади, небезпеки та його близькості. Мій мозок уже вибудовує стратегію, як саме я рознесу звіти Марка на друзки, але всередині пульсує лише одне бажання збити з Ноя цю крижану маску.

— О, за Марка можете не хвилюватися, містере Аллсон, — шепочу я, зухвало дивлячись йому в вічі й навмисно проводячи пальцем по лацкану його піджака. — Я перевірю кожну цифру у його звітах так, що він ще довго згадуватиме цей понеділок. Але... здається, у нас є важливіші робочі питання для обговорення за зачиненими жалюзі.

Ной більше не стримується. Його губи різко й жадібно накривають мої, вибиваючи з легень залишки повітря, і в цій тиші генеральського кабінету зникають усі правила, закони та межі.