Розділ 20. Текіла, піца і секрети

За п'ять хвилин ми вже сидимо на моїй кухні. На столі димить гаряча пепероні, поруч стоїть заповітна пляшка якісної текіли, лайм і сіль, а Мішель із задоволеним виглядом розливає напій у чарки.

— Ну все, Вероніко Коваль, — урочисто оголошує подруга, піднімаючи чарку й лукаво примружуючись. — Давай спочатку за твою нову посаду. Керівник департаменту ризиків! Я пишаюся тобою так, ніби сама щойно підписала цей наказ. Але тепер — викладавай. Повний звіт, з усіма графіками й додатками, щодо того, як саме холодний і неприступний містер Аллсон довіз тебе до дому на своїй машині.

Я важко зітхаю, закочую очі до стелі, але стримати посмішку вже не можу. Беру чарку, злизую сіль, випиваю текілу й заїдаю лаймом, відчуваючи, як обпалююче тепло розливається по тілу.

— Ми домовилися, Міш, — починаю я тихо, спираючись підборіддям на руку. — Жодних більше ігор на виживання. Я отримала посаду офіційно, але... скажімо так, ми уклали новий негласний контракт.

Мішель завмирає з шматочком піци в руці, її очі округлюються до розмірів блюдець:

— Тобто?! Ви що, тепер...?

— Ми разом, — випалюю я, відчуваючи, як щоки починають палати вже не від текіли, а від усвідомлення власних слів. — Але з однією умовою: в офісі ніхто не має про це знати. Жодних поблажок, жодних пліток. На людях ми — вороги й колеги, а за зачиненими дверима... ну, ти сама все бачила біля під'їзду.

Мішель різко кидає піцу на тарілку, плескає в долоні й видає переможний вищил, від якого ледь не здригаються стіни:

— Я так і знала! Боже мій, я знала це ще тоді, коли ти вперше розказала про нього ! Це ж класика жанру, дівчисько! Найжорсткіший бос у Чикаго і наша непокірна міс Коваль. Це ж просто вибух!

— Тихо! — сміюся я, кидаючи в неї серветкою. — Сусіди почують. Хоча, чесно кажучи, я сама до кінця не вірю, що на це погодилася. Після всього, що він мені влаштував за цей тиждень, я мала б триматися від нього на відстані гарматного пострілу. Але...

— Але хімію ще ніхто не скасовував, — підморгує Мішель, знову наповнюючи наші чарки. — Тим паче, тобі потрібен був чоловік, який не боїться твоєї амбітності, а Ной Аллсон явно готовий згоріти разом із тобою. Ну що, за твоє нове життя і за найгарячішого генерального директора в цьому штаті!

Ми чокаємося склянками, і на якийсь час на кухні запановує приємна, розслаблена тиша, перебита лише приємною музикою з колонок.

Коли пляшка стає наполовину порожньою, я перемикаю увагу на подругу:

— Так, із моїм божевільним життям розібралися. А тепер давай про тебе. Як там твої справи? Як бар? Може, з'явився хоч якийсь цікавий чоловік на горизонті, поки я воювала з фінансовими звітами?

Мішель гірко хмикає, крутить чарку в пальцях і робить невеликий ковток:

— Ой, перестань. Який чоловік, Ніко? У мене зараз усередині повний штиль. Мій єдиний роман — це нова лінійка крафтових коктейлів у барі і домашки, по навчанню . Хлопці навколо якісь... ну зовсім нецікаві. Або нудні до знепритомнення, або занадто самозакохані. Дивлюся на них і думаю: краще вже й далі самотньо закривати касу о третій ночі, ніж витрачати нерви.

Я співчутливо дивлюся на неї й накриваю її руку своєю:

— Ти просто ще не зустріла того, хто змусить тебе забути про крафтові коктейлі. Але встигнеш ще нагулятися. Головне — що ти поруч, і сьогодні ми святкуємо.

— О так, ми святкуємо! — підбадьорливо посміхається Мішель, знову піднімаючи бокал. — Вихідні повністю твої, але попереджаю: ніяких розмов про роботу, ризики чи Аллсона принаймні найближчу годину. У нас на черзі ще дві серії того серіалу і повна коробка піци!

Ми сміємося, і цей п'ятничний вечір у крузі найближчої людини стає таким теплим.