Розділ 7. Пізні цифри та ранкові погрози

Стрілки годинника на стіні показують дев'яту вечора. Open space вже повністю поринув у темряву й тишу — усі колеги давно розійшлися по домівках. Лише мій монітор підсвічує обличчя синім світлом, а за матовими жалюзі кабінету генерального директора все ще горить світло.

Телефон на столі коротко вібрує — нове повідомлення від Мішель:

«Жива там, корпоративна мандрівко? Якщо твій бос-неандерталець знову виносить мозок, згадай, як ми вигнали того п'яного відвідувача. Ти сильніша за нього!»

Я ледь помітно посміхаюся в екран і друкую у відповідь короткий стікер, відчуваючи, як трохи спадає напруга.

Я закінчую останню таблицю, перевіряю цифри й з полегшенням видихаю. Звіт готовий. Вийшло детально і по суті.

Беру роздруківки, піднімаюся і йду до скляних дверей Ноя. Навіть не стукаю — просто відкриваю і заходжу.

Ной сидить за столом у розстебнутій на один ґудзик білій сорочці, згорнувши рукави до ліктів. Він дивиться на якісь папери, а коли я з'являюся, повільно підводить на мене погляд. У сірих очах — ні краплі втоми.

— Я ж казала, що вкладуся сьогодні, містере Аллсон, — спокійно кажу я і кладу стопку паперів просто перед ним. — Ось звіт щодо ліквідності. Можете перевіряти.

Ной не поспішає брати папери. Відкидається на спинку крісла і дивиться на мене трохи зверхньо.

— Ти запізнилася на дві години від того часу, на який я розраховував, міс Коваль. Я хотів бачити це ще о сьомій, а не тоді, коли в будівлі лишилися самі прибиральники.

Колись, у мій перший понеділок тут, я б проковтнула це зауваження й опустила очі. Але минуло чотири тижні щоденного пресингу, і моя внутрішня покірність десь розчинилася. Я повільно підвела погляд на Ноя, відчуваючи, як у грудях закипає злість.

— У цьому звіті понад тридцять сторінок реальних розрахунків, а не поверхнева відписка, — відповідаю я, відчуваючи, як знову закипаю. — Якби мені треба було просто накидати цифри абияк, я б зробила це за годину. Але я робила нормально.

Ной мовчки тягнеться до паперу, відкриває мій звіт і починає гортати сторінки. Я бачу, як він уважно вдивляється в графіки, явно намагаючись знайти хоч якусь помилку.

Нарешті він зупиняється на двадцятій сторінці.

— Ось тут, — тицяє пальцем у графік. — Для єврозони ти використала стару базову модель замість нашої корпоративної. Різниця копійчана, але це порушує внутрішні правила оформлення.

— Ваша внутрішня модель застаріла і дає збій на коливаннях ринку, я це розписала нижче, — парирую я одразу.

Ной піднімає голову, і на його губах проскакує ледь помітна усмішка.

— Мені подобається твоя впевненість, Вероніко, але правила тут встановлюю я, — каже він, уперше називаючи мене на ім'я. — Звіт прийнятий, цифри й справді хороші. Але в понеділок зранку переробиш цей графік за нашими стандартами. А тепер вільна, вихідні почалися.

Я киваю, розвертаюся і виходжу з кабінету, зачинивши за собою двері трохи сильніше, ніж планувала.