Розділ 5. Будні на сотому поверсі

Двадцять сім днів. Ровно стільки я намагаюся вижити в цьому скляному терраріумі під назвою корпорація.

Перший місяць у корпорації перетворюється на виснажливий, але захопливий марафон. «Allison Global Infrastructure» виявляється не просто черговим офісом на сотому поверсі, а справжнім важковаговиком американської економіки. Корпорація десятиліттями контролює ключові транспортні вузли, портові термінали Великих озер та масштабні інфраструктурні концесії по всьому Середньому Заходу. Тут крутяться колосальні капітали, і кожна помилка в оцінці ризиків може зруйнувати ланцюжок постачань на мільйони доларів.

Мій робочий стіл — це крихітний острів у загальному просторі відділу ризиків, розташований якраз навпроти кабінету головного директора. Його скляні стіни завішені матовими жалюзі, за якими майже завжди видніється лише незворушний силует.

За кілька тижнів я встигаю зрозуміти, чому навколо цього кабінету панує така майже містична напруга. Колеги спілкуються ледь не пошепки, а будь-яка згадка про Ноя Аллсона викликає в усіх легкий трепет.

У середу вранці, коли я намагаюся розібратися у специфіці місцевих звітів, до мого столу підходить старший аналітик Дейв — кремезний чоловік із вічно втомленими очима, який працює тут уже п'ять років.

— Ну що, новобранець, як політ? — він ставить поруч горнятко з водою і спостерігає, як швидко бігають мої пальці по клавіатурі. — Дивлюся, ти вже намагаєшся адаптувати свої попередні матриці під наші реалії. Обережніше з цим. Аллсон не любить самодіяльності, якщо вона не підкріплена залізобетонними цифрами.

— Я звикла працювати з ризиками, а не з ілюзіями, Дейве, — відповідаю я, не відриваючи погляду від монітора. — Якщо їхні старі моделі дають збій при найменшому коливанні ринку, хтось має це виправити.

Дейв лише сумно усміхається:

— Головне — ніколи не заходь до нього без подвійної перевірки. Він геній, але холодний і безжальний. Якщо помітить найменшу помилку в прогнозі ліквідності, розірве на шматки за дві хвилини. Минулий хлопець вилетів звідси за помахом ока лише тому, що схибив у сотих частках відсотка у звіті за третій квартал.

Атмосфера напружена, але мені не звикати до жорстких умов. Я методично занурююся в роботу, вивчаю внутрішні регламенти компанії, звикаю до місцевого темпу і намагаюся довести, що мій бекграунд вартує довіри. Колеги поступово звикають до моєї наполегливості, а Кріс — молодий аналітик із сусіднього столу — все частіше затримується біля мого робочого місця під час коротких перерв, намагаючись розрядити обстановку дотепними жартами про офісну каву.

У четвер увечері я остаточно завершую свій перший великий самостійний звіт щодо зовнішніх активів і здаю його на перевірку керівнику групи. Отримавши схвалення без єдиної правочки, я відчуваю першу маленьку перемогу. Попереду п'ятниця — кінець мого першого місяця роботи в компанії.