Розділ 4. Нові правила

Ранок перед співбесідою зустрічає мене головним болем і панікою, від якої холодіють пальці. Я відкриваю свою єдину пристойну шафу. Вибір, м'яко кажучи, невеликий: світла класична сорочка, яка вже трохи зносилася від прання, і строгі чорні штани, що залишилися ще з минулого життя вдома. Я ретельно прасую їх праскою, яка ледве гріє, збираю волосся у високий, акуратний хвіст і дивлюся на своє відображення в дзеркалі. Синє під очима ледве вдається замаскувати коректором.

Перед виходом телефон у руці завібрував. Це повідомлення від Андрія. Короткий текст, повний показного роздратування: «Слухай, якщо ти будеш і далі влаштовувати істерики через кожну дрібницю, я не бачу сенсу продовжувати це все. Можливо, нам краще розійтися».

Він навіть не намагається виправдатися. Він просто перекладає всю провину на мене, намагаючись зробити винною у всьому.

Я дивлюся на екран, і замість звичного болю всередині розливається дивна порожнеча. Жовч і сльози закінчилися. Я набираю в груди повітря і друкую у відповідь коротке, чітке речення: «Ти абсолютно маєш рацію. Нам більше немає про що говорити. Прощавай».

Я блокую його номер у всіх месенджерах, кидаю телефон на ліжко і виходжу з квартири. Міст спалено. За спиною більше нікого немає — тільки я і це величезне, чуже місто.

Пишу коротке повідомлення Мішель : «Моїм стосункам кінець», на що отримую відповідь «Ну і добре, ще краще знайдеш».

Хмарочос корпорації вражає своїми масштабами ще на підході. Охорона на вході, ідеальна чистота ліфтів, скло і хромований блиск. Я піднімаюся на сотий поверх, і моє серце пропускає удар, коли секретарка ввічливо киває мені на скляні двері кабінету.

Усередині просторо, пахне дорогим кавовим зерном і парфумом. За великим столом із темного дерева сидять двоє: жінка з відділу кадрів із бездоганною зачіскою та чоловік праворуч від неї. Ной Аллсон.

Він виглядає ефектно і водночас лякаюче: густе каштанове волосся акуратно зачесане назад, спортивна, підтягнута форма тіла чітко простежується крій ідеального дорогого костюма, а глибокі сірі очі випромінюють крижаний контроль над усім навколо.

Він навіть не одразу піднімає голову від мого резюме, роздрукованого на папері. Його обличчя — холодна маска абсолютного контролю, зімкнуті губи і дорогий, бездоганний костюм. Він випромінює таку відстороненість, що температура в кімнаті, здається, падає на кілька градусів. HR-менеджерка намагається згладити напругу ввічливою, але дещо натягнутою посмішкою.

— Коваль... — голос Ноя звучить низько, без найменшої емоції, коли він нарешті піднімає на мене погляд своїх сірих, пронизливих очей. — Досвіду в аналізі ризиків чимало, але весь він суто європейський. У нас зовсім інші правила гри, і ми зазвичай не беремо фахівців без локальної практики. Чому я маю витрачати час на кандидата без американської бази?

Від його зверхнього тону всередині мене за секунду закипає злість. Страх зникає, поступаючись місцем спортивному азарту. Я випрямляю спину і дивлюся йому прямо в очі, не кліпаючи.

— Тому що ваш ринок часто спирається на застарілі моделі прогнозування ризиків, містере Аллсон, — відповідаю я спокійно, але різко, чітко артикулюючи кожне слово. — А я останні кілька років працювала в умовах жорсткої нестабільності, де цифри вимагають нестандартних рішень. Якщо вам потрібна людина, яка витратить місяці на вивчення ваших інструкцій, шукайте далі. Але якщо вам потрібен результат «на вчора» — мого досвіду оцінки кризових ситуацій і чіткого розрахунку вистачить, щоб закрити дірки у ваших звітах.

У кабінеті висить натягнута тиша. Жінка з HR затамувала подих, а Ной повільно відкидається на спинку шкіряного крісла, вивчаючи мене так, ніби перед ним не кандидат на посаду, а якийсь цікавий екземпляр під мікроскопом. У його погляді проскакує тінь подиву — схоже, ніхто до цього не смів розмовляти з ним у такому тоні.

Він кілька секунд мовчить, потім кидає погляд на годинник, а потім знову на моє резюме. Їм потрібна терміновість, і він це чудово розуміє.

— У вас надто багато зухвалості для людини, яка прийшла з вулиці, міс Коваль, — холодно зауважує він, але куточки його губ ледь помітно напружуються. — Але терміни горять. Виходьте завтра о восьмій ранку. Подивимося, чим ви підтвердите свої слова.

Я киваю, піднімаюся з місця і виходжу з кабінету, відчуваючи, як по спині стікає крапля холодного поту, хоча обличчя залишається кам'яним.

Одразу написала Мішель : «Я знайшла її ! Мене взяли аналітиком в компанію»  Я раділа так, ніби виграла джекпот.