Глава 7.2

Хлопцям Джордана вдалося зробити майже неможливе – вони змогли взяти Лоуренса й при цьому звільнити заручників. Все почалося стрімко й неймовірно голосно. Немов за невидимим сигналом. Якби хтось міг спостерігати цю картину, то був би вражений – в повній тиші й темряві старий будинок оточили з десяток фебеерівців. Вони з'явилися немов тіні – ніби до цього ховалися в піску або вийшли разом з ніччю.

Почулися якісь удари, по кімнатах поповз дим, і Джордан кинувся до переляканої дівчини, що завмерла посеред коридору, щоб повалити її на підлогу і прикрити собою, якщо полетять осколки. Вона прохрипіла щось і вчепилася в нього, кашляючи і важко дихаючи. Девід трохи підняв голову, побачив неподалік перевернутий стіл і, показавши дівчині на нього жестами, допоміг швидко доповзти за нього.

За мить кімната заповнилася людьми, і пораненого Девідом злочинця тут же скрутили і потягли до виходу, а агент підхопив дівчину, щоб якомога швидше витягнути її на свіже повітря. Вона чіплялася за його шию і дивилася так, як дивляться на героїв.

І Джордан якогось чорта дійсно відчув себе героєм, навіть посміхнувся їй у відповідь. Але тут же насупився, згадавши про те, що ця дівчинка занадто мала, та й... хто він і хто вона? Між ними прірва. Але чомусь в цей момент, тягнучи Джоан з проклятого будинку, де вона провела найжахливіші дні у своєму житті, Девід дійсно відчував себе героєм, міцно притискаючи до себе тендітну і таку довірливу Колючку Джоан, як він про себе назвав спадкоємицю Трентонів.

Трохи осторонь, за дюною, стояв автомобіль з батьками Джоан – агенти не давали їм наближатися до будинку, хоча після проваленої Джорданом першої операції Трентон і його друг-командос самі намагалися прорватися до ферми й спробувати врятувати дівчинку.

 Добре, що вони все ж не втрутилися – попри весь їхній досвід, зараз вони були просто цивільними особами й не мали права втручатися нікуди. «Якби з нею щось сталося...» – Алекс замовкла, не бажаючи засмучувати дочку, влаштовуючи чергову істерику.

Вона була така щаслива зараз, як, напевно, ніколи раніше у своєму житті. Тільки тоді можна пізнати радість, коли зазнав біди.

– Я зрозумів, мем, ви б мене тут закопали замість цього Лоуренса, – ніяково посміхнувся Девід у відповідь і опустив Джоан на землю.

Та одразу ж кинулася до батьків, але в той момент, коли всі вони обійнялися, раптом повернулася до фебеерівця і підморгнула йому.

Помітивши це, його напарник ледь стримав смішок і штовхнув Девіда ліктем. А той тільки головою похитав. Ну який з нього герой, тим більше для цієї колючки?