Глава 6.5

Алекс зараз не відмовилася б від зброї, але наказ Лоуренса був гранично чітким – ніякої вогнепальної зброї або ножів. Якщо він зустріне її тут і вирішить обшукати, хто знає, чим це закінчиться для Джоан. Тому Алекс відмовилася прикріплювати до себе навіть спеціальну апаратуру, за допомогою якої поліція й агенти ФБР могли б прийти на допомогу, почувши її розмову зі злочинцем, – було дуже страшно порушувати заборону. Вони могли не встигнути. Просто не встигнути на допомогу. Алекс і так боялася, що Лоуренс знайде маячок у пачці грошей. Тоді він точно їх з Джоан закопає... але оскільки інших гарантій немає, потрібно ризикнути. Інакше Лоуренс забере гроші й не факт, що поверне дочку...

І поки агенти відпрацьовують версії й готують свою спецоперацію, Алекс стоїть тут, на руїнах, з цим проклятою валізою і вірить, що Лоуренсу потрібні саме вони, а не помста. Бо всі ті мерзенні речі, якими він сипав, говорячи з нею по телефону, весь той бруд, що лився з його рота… все це означало лише одне. Ця людина психічно нездорова, і можливо, тюрма погіршила його проблеми. І він дійсно може скоїти все те, що погрожував. Зґвалтувати, продати в бордель, вбити… Ніхто не знає, на що здатен божевільний, який палає від старої ненависті.

З-за стіни вийшла тінь – навпроти західного сонця не було видно обличчя. Але Алекс одразу зрозуміла, хто це.

Лоуренс кивком вказав їй, куди кинути сумку.

Алекс не очікувала, що він приїде сюди, це ж ризик – раптом вона приведе хвіст?... Але Джиммі занадто добре знав свого давнього ворога. І знав, що Алекс не ризикне життям дочки.

Алекс наблизилася до вказаного місця біля стіни, побачила за руїнами припаркований там кадилак – мабуть, той самий, на якому викрали Джоан.

Лоуренс мовчки усміхався, наставивши на жінку пістолет.

Не першого разу вона дивиться в дуло зброї, і виявляється, це не так вже й страшно – бувають речі й гірше. Наприклад, коли твоя дитина в руках небезпечної тварини, яка здатна на що завгодно.

– Я сподіваюся, ти не робила дурниць, – холодно сказав Лоуренс, дивлячись на валізу.

– Де Джоан? – запитала Алекс, намагаючись говорити спокійно – не до емоцій і істерик. І попри весь жах, який піднімався всередині, вона трималася. Хай і з останніх сил.

– Я надішлю тобі адресу поштою, коли буду в безпеці.

Він підійшов зі спортивною сумкою до валізи й поспішно відкрив його, почав перекидати згортки купюр. Лоуренс намагався їх промацати, але занадто поспішав, і Алекс в думках благала всі вищі сили, щоб він не намацав маячок… Врешті-решт, Лоуренс закінчив і повісив сумку на плече. Не зводячи дуло пістолета з Алекс, він почав відступати до машини.

– Не руш з місця, інакше пристрелю, – попередив він. – І поки не від’їду – не смій сідати в машину.

Алекс кивнула, відчуваючи, як на спині виступили краплі поту, – від страху й від спеки. Серце билося так, наче їй вкололи адреналіну. Але головне зроблено, й агенти ФБР зможуть прослідкувати, де тримають її доньку.