Глава 6.2

– Вільям, я знаю, де може бути Джоан! – випалила Джульєтт, ледь Хантер увійшов до її кімнати, коротко кивнувши охоронцю, що завмер біля дверей.

Річард з похмурим виглядом стояв біля вікна, блискаючи очима, а сама Джульєтт металася по кімнаті, дивно нагадуючи в цей момент свою матір, коли та хвилюється, – очі горять, руки складені на грудях в захисному жесті, на блідих щоках гарячковий рум'янець...

– Звідки? – здригнувся Вільям. Невже викрадач вийшов на другу дочку Алекс? Тільки цього не вистачало!

– Розумієш, вона зустрічалася з одним хлопцем, і вони посварилися за день до її зникнення! І я думаю, вона втекла з ним! Він покидьок і здатний на що завгодно... Може, він взагалі викрав її? Потрібно знайти його! – Джульєтта з нещасним і винуватим виглядом завмерла посеред кімнати. – Якби я тільки знала! Якби знала, чим закінчиться все це... я б ніколи не образила Джоан!

– Досить себе картати, – перервав її Річард. – Ти ні в чому не винна. Навпаки – сама ледь не постраждала через легковажність своєї ексцентричної сестрички! Якби я зовсім випадково не опинився того вечора поруч... невідомо, чим би все закінчилося!

Хантеру здалося, що в погляді хлопця він бачить аж ніяк не братську турботу, але вирішив, що це все його розхитані нерви. І відмахнувся від цих думок. Зараз не про це треба думати... Але здається, в житті сестричок останнім часом сталося чимало всього, і як шкода, що дорослі нічого не помічали...

– Не знаю, в чому ти відчуваєш себе винною, але Річард правий. Корити себе нема в чому. – Хантер якомога м'якше посміхнувся, розуміючи, що Джульєтт зараз теж потрібна підтримка, адже вона ще зовсім дитина, хоч і намагається здаватися дорослою і самостійною. – Нам уже відомо, що сталося з твоєю сестрою, і поліція почала пошуки. Подробиці поки невідомі, але це не втеча. Джоан викрали і, ймовірно, вимагатимуть викуп. Ми не хотіли вас лякати, але рано чи пізно ви все одно дізнаєтеся правду. Тому не думайте залишати будинок. І спробуйте заспокоїтися. Істерики в даній ситуації нічим не допоможуть. Річард, ти як старший відповідаєш за сестру.

– Викрали? – Очі Джульєтт наповнилися сльозами, і вона опустилася в найближче крісло, немов ноги перестали її тримати, обійняла себе за плечі. – Але… хто?.. Як це сталося?..

– Це людина, через яку ваша мати вже пережила чимало неприємних моментів у житті, Алекс буде потрібна вся наша підтримка… І турбуватися ще й про вас, якщо ви влізете в якісь неприємності, буде вище її сил. Тому я і прошу вас залишатися під охороною. І нікуди не лізти. Не намагатися допомагати або самостійно приймати якісь рішення. Тому що людина, яка викрала Джоан, – дуже небезпечна. Я прошу вас просто залишатися в безпеці. Адже я не так багато хочу від вас?..

Хантер з жалем дивився на перелякану Джульєтт, на Річарда, який у безсилій люті закусив губу і стискав кулаки – хлопець розумів, що нічого не може зробити, нічим не може допомогти, але явно хотів погеройствувати.

Але з досвіду всіх своїх рятувальних операцій Хантер знав одне – дилетанти можуть все зіпсувати, погіршити ситуацію. Підставити і себе, і інших. Втім, в будинку зараз повно поліцейських агентів і сек'юріті, і навряд чи Річард з Джульєттою зможуть самовільно покинути територію.

– Добре, я зрозуміла, – тихо відповіла Джульєтт, не піднімаючи погляду. Вона згорнулася на своєму кріслі.

– Я попрошу Естер принести тобі заспокійливе, – сказав Хантер і вийшов.

– Все буде добре. – Річард одразу ж кинувся до дівчини, опустився біля її крісла на коліна. Почав гладити по холодній руці, але Джульєтт одразу ж відсунулася.

– Не буде. Якщо її не знайдуть – не буде… І не потрібно говорити, що я ні при чому. Дуже навіть при чому. Я образила її, розумієш, і саме через цю образу вона поїхала кататись пустелю. Адже я повинна була зрозуміти, знаючи її характер, що так просто вона не зможе пробачити мене і цього Метта. Вона дійсно закохалася в нього, і їй було боляче, що він виявився просто мисливцем за багатою спадкоємицею. Що йому було все одно, з ким почати роман, – зі мною чи з нею.

– Ти з дитинства виправдовувала її в усьому, – трохи роздратовано відповів Річард, відвівши погляд. – Завжди. Щоб не трапилося, ти завжди брала на себе провину і намагалася вигородити Джоан. Але в даній ситуації вона сама винна в усьому, як би жорстоко це не звучало. Вона що, не розуміла, що її статус зобов'язував її стежити за тим, куди вона ходить і з ким спілкується? Що в останні роки занадто багато випадків викрадення заради викупу? Що, зрештою, просто небезпечно ганяти по пустельних дорогах Мохаве, де в занедбаних містах і фермах може відсиджуватися всякий набрід?.. А щодо її великого кохання... Не в характері Джоан закохуватися навіки. Я думаю, вона швидко забуде цього придурка, варто на горизонті з'явитися новому герою.

– Не ходи в темний ліс і тебе не з'їсть вовк? – сумно прокоментувала Джульєтт і зітхнула. – Напевно, ти правий, а я як завжди накручую. Якби вона не тинялася незрозуміло де, цього всього не сталося б.

– Добре, що ти це розумієш...

– Дякую, що ти поруч. Я рада, що ти приїхав… Без тебе мені було б важче. Я і так божеволію, не знаючи, де вона і що відбувається… Я боюся за неї, Річарде, так боюся… Але сподіваюся, що все це закінчиться добре, і Джоан порозумнішає. Що все це навчить її дбати про себе і свою безпеку…

Вона потягнулася до нього, несподівано торкнулася його плеча. Їх ніби кинуло один до одного невідомою силою тяжіння. Немов зникла якась межа, розірвалися кайдани, що утримували від дотиків і поглядів, сповнених прихованої ніжності. Річард сів поруч і міцно обійняв дівчину, яка тремтіла від невиплаканих сліз, не намагаючись більше стримувати себе і свої емоції. Плювати, як сприймуть їхні почуття родичі. Плювати, що буде потім. Головне, відчувати її, гладити по розпатланому волоссю, чути стукіт її серця і тонкий аромат квіткових парфумів, від якого крутиться голова. Річарду хотілося поцілувати Джульєтт, але він розумів, що не можна поспішати. Не можна квапити події. Не можна налякати її, відштовхнути цією поспішністю. Він дочекається. Дочекається того моменту, коли вона буде готова визнати свої почуття і його любов.