Глава 3.1

Глава 3

Вільям Хантер підіймався сходами і відчував долонями холод поручнів, яких торкався, – здавалося, все в цьому будинку було холодним, байдужим до нього. Не просто так він колись відвіз дружину подалі від її матері і Лос-Анджелеса. Хотів уберегти свій шлюб від втручання Алекс. Хантер був упевнений – якби вони з Дейзі лишились поруч, то спокою не було б нікому. Занадто багато бере на себе егоїстична Алекс, занадто любить вона все контролювати. І Хантер розумів – в його життя вона теж сунула б свій цікавий ніс.

Алекс не переробиш – з нею потрібно тільки змиритися, як з повінню або цунамі. І якщо його друг Трентон не міг жити без щоденних потрясінь, то Хантер був не такий. Йому навіть спало на думку, що саме тому колись давно – здавалося, з тих пір минули сотні років, – він вбив у зародку свої почуття до цієї жінки. Жінки красивої й пристрасної, але зіпсованої й пихатої. Залізна леді, казали про неї. Але ні – вона була крихка як лід, і така ж холодна.

Він з першого дня, проведеного з нею поруч, розумів, що не з його характером терпіти ексцентричність Алекс. Вони б просто знищили один одного. Спалили дотла. Він не зміг би, як Трентон, терпіти її істерики та постійно балансувати на межі в дивних, абсолютно ненормальних відносинах.

Дивно, що Хантер згадав про все це саме зараз, коли минуло стільки років. Але ще дивніше, він зараз відчуває незрозумілу тугу за тим часом, коли Алекс фліртувала з ним, сидячи під пальмою в джунглях Бірми – така незалежна, цілеспрямована, така сильна і в той же час тендітна. Екзотична орхідея, яка потрапила в бруд азіатських воєн заради свого чоловіка.

Вона дратувала тоді Хантера одним своїм виглядом, дратувала тим, як прикурювала сигарету, втягуючи щоки, від чого її обличчя ставало ще вужчим і риси загострювалися. Дратувала тим, як пила воду, закинувши голову і шумно дихаючи... тим, з яким запалом говорила про свого чоловіка. Дратувала замашками англійської королеви, відвертими нарядами, що розпалювали в Хантері почуття, яких не повинно було бути...

Напевно, він старіє. А ці спогади – просто туга за минулою молодістю. Туга за тим часом, коли він був сповнений сил і енергії. Не хотілося дивитися в дзеркало, бачити там сивого чоловіка з втомленим поглядом.

Особливо коли поруч молода й красива дружина, у якої ще все життя попереду. Різниця у віці раніше майже не відчувалася, але останні кілька років Хантер все частіше замислювався про те, що ж буде далі. Він намагався не показувати своїх почуттів, з подвоєною енергією займався в спортзалі та слідкував за харчуванням, але час був невблаганний. І він це прекрасно розумів.

Хантер зупинився, підійнявшись на третій поверх, – там їм з Дейзі виділили кімнату. Дружина втекла вранці на кіностудію до своєї подруги, яка знімалася в якомусь популярному сімейному серіалі, а він залишився один. Вони з Дейзі заявились ще вчора, не знаючи, що Трентони поїхали на вихідні на ранчо – Дейзі захотіла зробити матері сюрприз, і тепер Хантер тинявся по порожньому будинку і саду, соромлячись поглядів охоронців і покоївки.

Одна з молодших сестер Дейзі тільки повернулася після нічної гулянки (друга наче спить – Джульєтт була не з тих, хто любить гуляти дні і ночі по клубам), і Хантер розмірковував, говорити Трентонам чи ні про те, що Джоан прийшла так пізно. З одного боку, дівчата, особливо примхлива Джоан, точна копія своєї матері, могли принести чимало проблем своїми нічними гулянками, з іншого – підставляти їх під гнів Алекс Хантер побоювався. Він кілька разів був свідком, як місіс Трентон істерила з приводу неслухняності близнючок, і дівчаток тоді було відверто шкода.

Так і не вирішивши остаточно, як бути, він тинявся, нудьгуючи без діла. Вільям звик майже все робити сам, в їхній з Дейзі невеликій квартирці в Нью-Йорку не було постійної прислуги, іноді його дружина навіть готувала. Просте, зручне життя. Дейзі не приваблював вищий світ з його суворими правилами і нарядами від Лагерфельда, вона дуже відрізнялася від своєї епатажної матері, для якої весь світ, всі вечірки і модні тусовки були декораціями, антуражем для того, щоб покрасуватися. Насправді Алекс зневажала багато аспектів світського життя, але тільки найближчі люди знали про це. Всім іншим вона мило посміхалася – їй потрібні були підмостки, щоб іскритися і світити як зірка, доводячи всьому світу і в першу чергу самій собі, що вона все ще гарна.

Кажуть, з віком Алекс не змінилася. Перевіряти це у Хантера не було ні найменшого бажання. В останні десять років він взагалі примудрявся зникати з поля зору родини Трентонів в ті моменти, коли Дейзі їхала до матері або ж Алекс опинялася в Нью-Йорку у них в гостях. Дружина посміхалася над цими його зникненнями, але не дорікала, адже всі знали, що якщо її мати і Хантер зустрічаються, то починаються словесні перепалки. Обидва язикаті, балансують на межі легкого флірту і хамства.

Дейзі та її вітчима це розважало, не більше, – давно минули ті часи, коли обоє вони ревнували. Так, та стара історія, коли Хантер закохався в Дейзі, не знаючи, що її мати – та сама місіс Трентон, дружина його найкращого друга і жінка, в яку Вільям ледь не закохався, залишилися далеко позаду. Алекс спочатку не могла змиритися, що її дочка зустрічається з Хантером, – сама Алекс ніколи не відчувала до нього романтичних почуттів, лише намагалася використовувати, щоб заподіяти біль чоловікові, з яким на той час була в сварці. Але час минав, пристрасті вщухали, Хантер і Дейзі, як не намагалися, не могли подолати потяг один до одного і вирішили спробувати почати з початку. І в них вийшло.

І ось через багато років Хантер не зміг відмовитися від поїздки, тому що привід занадто серйозний – дочкам Алекс виповнюється по сімнадцять років. Не приїхати до дівчаток на свято – з огляду на те, що останні роки він ретельно уникав усіх сімейних зустрічей, – було б занадто.