Епілог

Це фінальний акорд нашої історії. Коли всі формули доведені, а вороги відступили, настає час для того, що не піддається жодним розрахункам — справжнього життя.
🎓 Формула Підкорення
Автор: Алексаша Шепіт
Епілог: Поза межами Регламенту
Пів року по тому.
Весняне повітря було просякнуте ароматом квітучих каштанів. Олена сиділа на терасі невеликого кафе біля університету, переглядаючи свіжий випуск міжнародного наукового журналу. На обкладинці великими літерами значилося: «Ефект Світанської-Семененка: Нове слово в адаптивних системах».
Вона посміхнулася. Її мама, яка сиділа навпроти, виглядала щасливою. Завдяки премії, що супроводжувала стипендію, Олена змогла оплатити мамі курс реабілітації, про який вони раніше тільки мріяли. Тепер мама більше не виглядала втомленою від життя.
— Ти знову в думках у своїх цифрах, Оленко? — лагідно запитала вона.
— Ні, мамо. Я просто думаю про те, як дивно все склалося. Рік тому я боялася навіть на хвилину відхилитися від розкладу. А зараз...
— А зараз ти запізнюєшся на власну презентацію в Лондоні, — перебив її знайомий голос.
Андрій підійшов до столика, тримаючи в руках два квитки на літак. Він виглядав так само неформально — у шкіряній куртці, з трохи розпатланим волоссям, але в його погляді тепер було більше спокою.
— Мамо, ми маємо бігти, — Олена швидко зібрала речі. — Побачимося за тиждень!
Коли вони йшли до його мотоцикла, Андрій зупинився.
— Чула новини про Діму?
— Ні, — Олена байдуже знизала плечима. — Останнє, що я про нього знала — він перевівся в інший університет.
— Кажуть, він намагався подати нашу модель як свою на конференції в Празі. Але оскільки ми ввели в код Е-нуля захист, який реагує на його цифрові підписи... Програма просто видала на весь екран напис: «Помилка доступу: Низький рівень інтелекту». Його вигнали зі скандалом.
Олена засміялася. Це була ідеальна відплата — логічна і невідворотна.
Вони підійшли до байка. Андрій простягнув їй шолом.
— Олено, я тут подумав... Наша модель працює на довірі. Може, запровадимо нове правило в наш особистий Регламент?
— Яке саме? — вона зацікавлено підняла брову.
— Правило нескінченності. Ніяких фінальних ітерацій. Тільки постійний розвиток. Разом.
Олена взяла його за руку, переплітаючи свої пальці з його.
— Це єдина формула, яку я готова підтримувати все життя.
Він завів двигун. Олена притиснулася до його спини, заплющила очі й вдихнула той самий запах, який колись намагалася оцінити в парку. Тепер їй не потрібні були цифри. Вона знала, що цей запах означає дім.
Мотоцикл зірвався з місця, залишаючи позаду стіни університету, старі парі та холодні графіки. Попереду була дорога, яку неможливо прорахувати, і майбутнє, яке вони писали самі — слово за словом, дотик за дотиком.
КІНЕЦЬ
* ❤️ Величезне дякую вам, що пройшли цей шлях разом зі мною.
* 🔔 Підписуйтесь, щоб не пропустити анонс нової історії, яка почнеться зовсім скоро!