20: Точка неповернення

Актова зала університету була заповнена вщент. Спекотно, пахло кавою та старим деревом. У першому ряду сиділа комісія: декан Ковальчук, запрошені професори та представники фонду Адамса. Діма сидів окремо, його обличчя було блідим, а погляд — скляним. Він навіть не дивився у бік Олени.
— Починаємо, — сухо оголосив декан. — Студентка Світанська, вам слово.
Олена вийшла на сцену. На ній була проста біла сорочка, рукава якої вона злегка підкотила. Жодної зайвої суворості — лише впевненість. Андрій стояв за ноутбуком, готовий запускати симуляцію.
— Наша модель не шукає ідеального порядку, — почала Олена. Її голос не тремтів. — Вона враховує хаос. Бо саме хаос робить систему живою.
Презентація йшла ідеально. Графіки змінювали один одного, цифри підтверджували теорію. Андрій вчасно перемикав слайди, іноді кидаючи на Олену швидкий погляд, від якого в неї всередині ставало тепло. Комісія почала перешіптуватися — вони були вражені.
— А тепер — фінальна симуляція в реальному часі, — промовив Андрій, натискаючи клавішу.
Раптом екран на мить згас, а потім пішов червоними смугами. Програма видала критичну помилку. Залою прокотився гул.
— Що відбувається? — декан нахмурився.
Андрій гарячково застукав по клавішах.
— Код пошкоджено. Хтось вніс зміни у вихідні файли десять хвилин тому через віддалений доступ.
Олена подивилася на Діму. Той ледь помітно посміхнувся, тримаючи руку в кишені піджака — мабуть, там був телефон, з якого він запустив вірус.
— Це кінець, Світанська? — голосно запитав Діма з місця. — Твій "хаос" виявився просто помилкою?
Олена відчула, як паніка підступає до горла, але тут вона згадала фразу робота: «Сміливість — це дозволити системі вийти з ладу». Вона подивилася на Андрія. Він зустрів її погляд. У його очах не було страху — лише довіра.
— Ні, це не кінець, — Олена зробила крок вперед, ближче до краю сцени. — Програма зависла, бо вона намагається обробити зовнішню атаку. Це і є "ірраціональний опір середовища", про який ми говорили. Андрію, запускай резервний протокол Е-нуль. Зараз!
— Олено, він ще не протестований... — прошепотів Андрій.
— Роби! Дозволь системі адаптуватися!
Андрій витягнув з сумки маленького робота, під’єднав його кабелем прямо до ноутбука. Е-нуль заскрипів, його датчики спалахнули яскравим синім світлом. На екрані почали з’являтися рядки коду, що переписували самі себе з неймовірною швидкістю.
Це було неможливо. Програма "пожирала" вірус, перетворюючи його на частину своєї структури. Червоні смуги зникли, а на їхньому місці з’явився графік ідеальної рівноваги.
— Ви бачите це? — прошепотів один із професорів. — Модель не просто вижила, вона стала сильнішою після атаки.
Зала вибухнула аплодисментами. Декан підвівся, апладуючи стоячи. Діма вскочив і майже вибіг із зали, зрозумівши, що його остання спроба саботажу стала найкращим доказом геніальності їхньої роботи.
Через годину все було скінчено. Стипендія Адамса — їхня. Гроші перераховані на лабораторію, а імена Олени Світанської та Андрія Семененка тепер знав увесь університет.
Вони стояли на порозі університету, коли вечірнє сонце почало сідати за горизонт. Андрій крутив у руках ключі від свого мотоцикла.
— Ну що, Наставнице, — посміхнувся він. — Проект завершено. Система стабільна. Мотоцикл при мені. Що далі за планом?
Олена підійшла до нього впритул. Вона більше не боялася порушувати дистанцію.
— А далі... — вона на мить задумалася. — Далі ми введемо нову змінну.
— Яку?
— Непередбачуваність, — вона взяла його за комір куртки і притягнула до себе. — Поїхали звідси. Ти обіцяв мені поїздку в захід сонця, пам’ятаєш?
Андрій засміявся, надягаючи на неї свій шолом.
— Слухаюсь, Наставнице. Тільки цього разу — жодних формул під час руху.
Вони сіли на байк, і звук двигуна розірвав тишу університетського дворика. Олена міцно обхопила Андрія за талію, притискаючись до його спини. Вона знала, що попереду ще багато викликів, але тепер вона точно знала: найважливіша формула в її житті — це не цифри на екрані. Це тепло людини, яка готова поставити все на кін заради тебе.
 ❤️ Ставте лайк, якщо ви раді за Олену та Андрія!
 🔔 Підписуйтесь, щоб не пропустити Епілог цієї історії!