15. Парадокс невизначеного відчуття

Олена прийняла План охолодження без жодного заперечення. Вона сама створила це правило, щоб врятувати проект від вигорання, тому тепер мусила підкоритися власній логіці. Але стоячи біля входу в парк, вона відчувала, що цей "відпочинок" загрожує її спокою більше, ніж ціла ніч над розрахунками.
Субота, 18:00. Парк тонув у м’якому вечірньому світлі.
Андрій чекав на лавці. На ньому були прості джинси та темна толстовка — він виглядав занадто звичайним, занадто "своїм" у цьому парку. Олена підійшла, тримаючи спину ідеально рівною, ніби намагалася відгородитися від навколишнього хаосу своєю поставою.
— Я тут, — сказала вона замість вітання. — Починаймо процедуру.
Андрій простягнув їй аркуш.
— План охолодження: аналіз запахів. Сідай і заплющуй очі, наставнице. Це наказ твоего консультанта.
Олена сіла на самому краю лавки і виконала вимогу. Світ миттєво зник. Темрява зробила звуки парку гучнішими, а повітря — густішим.
— Що ти відчуваєш першим? — тихо запитав Андрій. Його голос у темряві звучав зовсім поруч.
— Запах вологої землі, — сухо відповіла вона. — Ймовірність дощу вночі — 70%.
— Я просив не прогноз погоди, а відчуття, Олено. Оціни цей запах за шкалою емоцій.
— Один бал. Це просто запах ґрунту.
— А для мене це запах початку, — промовив Андрій. — Коли все старе змивається, і залишається лише чиста можливість. Запишемо як три бали за потенціал. Тепер другий запах.
Олена відчула різку хвилю дешевих солодких парфумів — хтось пройшов повз. Вона поморщилася.
— Нуль. Хімічне подразнення.
— А тепер? — Андрій раптом торкнувся її зап’ястя. Його пальці були теплими, і цей дотик був настільки несподіваним, що Олена мало не підскочила. — Не розплющуй очі. Це частина експерименту.
— Це порушення регламенту, Андрію... — прошепотіла вона, але не забрала руку. Її пульс під його пальцями почав збиватися з ритму.
— Це дослідження сенсорної реакції, — заперечив він. — Відчуй повітря зараз.
Олена вдихнула глибше. Тепер вона відчувала щось зовсім інше. Теплий, ледь пряний запах з нотками хвої та кави. Це був його запах. Він змішався з ароматом парку, стаючи центром її всесвіту в цій темряві.
— Це... — вона завагалася. — Це дерево. І щось гаряче.
— Це я, Олено. Який бал ти даси цьому відчуттю?
У горлі став клубок. Їй хотілося сказати "нуль", хотілося втекти, але брехати із заплющеними очима виявилося неможливо. Цей запах асоціювався у неї з безпекою, з тим самим супом у квартирі, з його дивним роботом, який писав їй вірші.
— Сім, — ледь чутно видихнула вона.
— Чому?
— Тому що воно... заважає думати. Воно заповнює все.
Андрій не відпускав її руку. Навпаки, він легким рухом великого пальця провів по її шкірі. Олена відчула, як по тілу пройшов розряд, що не мав нічого спільного з наукою.
— Ти боїшся, що я заповнюю твій простір, — сказав він. — Ти боїшся, що твоя формула не враховує того, що я можу бути тобі потрібен.
Олена нарешті розплющила очі. Її погляд був вологим, а щоки — яскраво-червоними. Вона виглядала не як сувора викладачка, а як дівчина, чию таємницю щойно розкрили.
Андрій не посміхався. Він дивився на неї з такою щирою серйозністю, що Олені стало боляче. Він обережно, майже невагомо, торкнувся її щоки, стираючи самотню сльозу, яка все ж скотилася всупереч усім правилам логіки.
— Експеримент завершено, — тихо сказав він. — Ти успішно "охолола".
Олена різко підвелася. Її серце калатало так, ніби вона пробігла марафон. Вона не знала, що сказати. Будь-яка "теза" зараз звучала б безглуздо.
— Я... я внесу ці дані у звіт, — кинула вона і майже побігла до виходу з парку.
Андрій залишився сидіти на лавці. Він знав, що сьогодні він не просто порушив регламент. Він довів, що в її ідеально впорядкованому житті з’явилася змінна, яку вона ніколи не зможе видалити.
* ❤️ Ставте лайк, якщо відчули цю хімію!
* ✍️ Пишіть у коментарях: Олена втекла, але чи зможе вона тепер повернутися до сухого Регламенту в бібліотеці?
* 🔔 Підписуйтесь, щоб дізнатися, чи витримає Регламент наступну зустріч!