7. Нове місце, нові правила

Квартира була маленькою, але світлою. Головна кімната служила лабораторією, вітальнею та спальнею одночасно. Андрій справді прибрав усе своє приладдя, залишивши лише великий стіл, два стільці та повну тишу.
Олена увійшла, несучи лише одну валізу, яка була настільки охайна, що, здавалося, усередині речі теж були розсортовані за кольором і функцією. Її очі швидко, професійно оглянули простір, шукаючи будь-які пастки чи нелогічності. Вона знайшла лише порожні полиці та чисті стіни.
— Це... прийнятно, — сказала вона. Насправді, це було краще, ніж її гуртожиток. Це було її автономне гніздо, яке дозволяло їй економити для матері. Логіка перемогла гордість.
— Радий, що моя "оптимізація ресурсів" задовольняє ваші стандарти, наставнице, — усміхнувся Андрій, сидячи на підлозі і складаючи свій рюкзак. — Я збираюся повернутися до гуртожитку.
— Ти... ти залишаєш мене тут саму? — у її голосі пролунала ледь помітна нотка здивування.
— Звісно. Правило третє — жодних особистих відволікань. Я ж не збираюся порушувати твої правила, чи не так? Мені потрібна твоя бездоганна рекомендація. Просто зателефонуй мені, якщо... якщо буде потрібна технічна допомога.
Андрій вийшов. Олена залишилася сама. Тиша в квартирі була іншою, ніж тиша в бібліотеці. Тут не було тиску нагляду. Вона могла, нарешті, розслабитися, навіть зробити гарячий шоколад замість того ненависного чорного чаю.
Але замість того, щоб розслабитися, вона підійшла до вікна і подивилася на вулицю. Побачивши, як Андрій помахав рукою, ніби прощаючись, і швидко зник у бічному провулку.
"Це шахова партія, — подумала вона. — І він щойно пожертвував турою. Але навіщо?"
Він дав їй те, чого вона найбільше потребувала: безпеку та контроль над частиною її життя. Чим більше контролю вона отримувала, тим більше він наближався до її емоційного ядра.
Наступного дня їхня робота почалася по-новому.
— Час зустрічі, — сказав Андрій, набравши її номер. — 9:00. Університетський двір. Я принесу документи. Жодного запізнення.
Вона спустилася і побачила, що він вже чекає. Вони працювали, як дві ідеальні машини, обмінюючись даними та ідеями. Його "Теорія непередбачуваності" в поєднанні з її "Структурною оптимізацією" справді створювала потужну синергію.
Андрій: — Отже, якщо ми використовуємо принцип заплутаності, щоб змоделювати соціальні мережі, ми можемо передбачити момент спонтанної зміни парадигми.
Олена: — Але для цього ми повинні мати надійну систему фільтрації шуму. Хаотичні дані мають бути відсортовані за рівнем ймовірності.
Вони були ідеальними академічними партнерами.
В обідню перерву Андрій зустрів Діму в їдальні. Діма сів навпроти нього, його погляд випромінював недовіру.
— Я чув, що ти з Оленою з’їхалися, — Діма відзначив це слово з неприємною іронією.
— Ти неправильно чув, Дімо, — Андрій спокійно відкусив шматок свого бургера. — Я просто оптимізував її життєвий простір для збільшення продуктивності нашого спільного проекту. Це чиста логістика. Вона живе сама. Я живу в гуртожитку. Між нами нуль особистого контакту.
— Брешеш, — Діма нахилився. — Вона ніколи ні від кого не прийме допомоги. Це її фундаментальне правило.
— Вона прийняла кредит, Дімо, — усміхнувся Андрій. — Вона сприймає це як бізнес-угоду, яку вона поверне після стипендії. Я лише надав інструмент для її виживання. Це ідеально підпадає під її логіку. Ти ж знаєш, вона не може порушити правила, якщо вони логічно обґрунтовані.
Діма зціпив зуби. Він знав, що Андрій має рацію. Олена була бідна, але надзвичайно горда. Єдиний спосіб, яким вона могла прийняти допомогу, — це перетворити її на борг.
— Це маніпуляція, Андрію. Ти не виграєш парі, діючи як її добра фея. Ти маєш її зламати.
— Ні, я не зламаю її, — сказав Андрій, його посмішка стала ширшою. — Я просто зміню її формулу. Я доводжу, що емоції можуть бути такими ж потужними, як і логіка. А тепер вибач, я маю повернути планшет, який  "забув" учора в квартирі.
Андрій прийшов до квартири, набрав код, який Олена змінила вчора, і увійшов.
Він очікував побачити її за столом, оточену формулами. Але вона стояла посеред кімнати, немов спіймана на гарячому. Її волосся було розпущене — її неофіційна зачіска. У руці вона тримала той самий, пошарпаний томик поезії батька.
Але найважливіше: вона була без окулярів. Її очі, без захисного скла, були великими, яскраво-карими і неймовірно вразливими.
— Я... я забув планшет, — промовив він, відчуваючи, як адреналін підскочив. 

Він щойно порушив її негласне Правило 4: Жодних візитів без попередження.
 — Ти навмисно його залишив, чи не так? Ти хотів побачити, що я роблю, коли думаю, що  сама?
Андрій підійшов ближче, почуваючись винним, але збудженим.
— Я хотів, щоб ти мала причину змінити свій режим. І... так,  хотів побачити справжню Олену. Ту, яка читає вірші.
Олена відклала книгу.
— Справжня Олена — це та, яка виживає і отримує стипендію. Поезія — це слабкість, яку я успадкувала. Але сила — це те, що я здобула.
Вона зробила крок до нього. Не відступала.
— Ти дав мені цю квартиру, щоб я відчула себе тобі зобов’язаною. Ти думаєш, що коли я почну відчувати до тебе вдячність, це зруйнує мої бар'єри.
— Це просто теорія неконтрольованих змінних у дії, — спокійно відповів він.
— Добре, — Олена раптом посміхнулася, і це була не її офіційна, а справжня посмішка, яка сягала очей. — Тоді давай застосуємо цю теорію.
Вона підійшла впритул, і його серце забилося як шалене. Її обличчя було дуже близько. Він побачив ледь помітні веснянки на її носі, які ховалися за окулярами.
— Ти думаєш, що можеш контролювати мій емоційний порив. Ти думаєш, що можеш передбачити мою реакцію, — прошепотіла вона, дивлячись йому прямо у вічі.
Він відчув запах гарячого шоколаду та її легкого, квіткового шампуню. Парі було виграно. Він був у її особистому просторі. Він досяг її емоційного ядра.
— Я думаю, що ти на межі порушення правила, — ледь чутно відповів він.
Олена раптом різко відсторонилася. Вона взяла зі столу планшет і підсунула йому.
— Ти помиляєшся, Андрію. Ти забув, що я вмію розраховувати ризики.
Вона повернулася до нього спиною, її плечі знову напружилися.
— Мінус один бал за вторгнення в особистий простір без запрошення. А тепер іди. Мені треба перевірити свою систему безпеки.
Він вийшов із квартири, планшет в руці був холодним. Він програв. Вона передбачила його маневр і зробила превентивний крок. Вона не зламалася, вона посилила свій захист.
"Вона знає про парі, — блискавкою промайнуло в його голові. — Вона знає, і вона грає в цю гру".
Але тут він подивився на планшет. На екрані було відкрито... її бюджет. І червоним кольором було виділено його кредит. А нижче, новим рядком, було написано: "Дослідження: 500 грн".
❤️ Ставте лайк та 📚 додайте книгу у свою бібліотеку! ✍️ Пишіть коментарі: Яке правило Андрій порушить наступним?
🔔 Підписуйтесь на автора, щоб не пропустити наступну главу!