3. Пропозиція наставництва

Кімната Студентської Ради пахла старою кавою та новим роздратуванням. Олена стояла біля столу, одягнена у свою звичну офіційну блузку та класичні штани, і методично збирала паперові літаки, немов вилучала інфекційні відходи. Кожен згин, кожне слово "ЖИВИ" на жовтому папері було прямим нападом на її впорядкований всесвіт.
— Це не просто хаос, Ігоре, — промовила вона, акуратно складаючи літаки у чорний сміттєвий пакет. — Це інтелектуальний хаос. Він робить це, щоб довести свою перевагу, і це не має нічого спільного з програмами чи стипендіями. Це — особиста образа моїй системі.
Ігор, який сортував цілі документи, кивнув, його окуляри блищали від світла настільної лампи.
— Його треба виключити, Олено. Він — бомба сповільненої дії. Ти маєш лише натиснути.
— Я не натискатиму на кнопки, які активує хтось інший, — відрізала вона. — Я діятиму згідно з регламентом. Я подам офіційну скаргу в комісію з етики. І вона буде настільки бездоганною, що декан не зможе її ігнорувати.
Вона підняла голову, коли двері скрипнули. На порозі стояв Андрій.
Він виглядав незвично. Замість його звичних поношених джинсів та футболки з цинічними написами, на ньому була більш-менш чиста джинсова сорочка. Його темне, неслухняне волосся було ледь причесане, що лише підкреслювало його зухвалість, а не приховувало її. Він тримав у руках букет, який, здавалося, випадково виявився в нього у руках: жовті хризантеми, загорнуті у газету з формулами.
— Вибачте, — сказав він. Але це було таке вибачення, яке здавалося ще одним хуліганським жестом. — Я прийшов виправити завдану шкоду. Ігор, ти виглядаєш чудово, сортуючи сміття.
Ігор стиснув щелепи. Олена повільно поклала пакет зі сміттям на підлогу.
— Ти прийшов почути від мене, що ти клоун? Я вже це сказала. Я не витрачатиму на тебе час, Андрію. Тобі слід звернутися до декана.
Андрій підійшов до її столу і поклав букет поряд із її розгорнутим планером. Жовті хризантеми на тлі ідеально білої сторінки створювали дисонанс, який змусив її внутрішньо здригнутися.
— Я тільки що звідти, — м’яко сказав він, але в його очах танцювали чорти. — І декан направив мене до тебе. Він вважає, що ти — мій останній шанс.
Олена недовірливо хмикнула.
— Мій шанс на що? На тривалу мігрень?
— На мою рекомендацію для участі в Стипендіальній програмі Адамса, — випалив він, і це ім’я змусило Олену завмерти. — І на твоє наставництво. До кінця семестру.
Ігор вигукнув обурено, але Олена підняла руку, змушуючи його замовкнути. Стипендія Адамса. Це був її Еверест. Її вершина. Вона готувала свій проект "Структурна оптимізація освітніх ресурсів" два роки. Це був бездоганний, але як вона сама собі зізнавалася глибоко всередині, передбачуваний проект.
— Ти гадаєш, я повірю, що ти раптом став відповідальним? — процідила вона. — Ти намагаєшся мене підкупити цими... польовими квітами, які навіть не пасують до інтер'єру?
Андрій нахилився над столом, і її ідеальний простір раптово став тісним. Вона відчула запах вітру та чогось солодко-гіркого, ймовірно, його парфумів або просто впевненості.
— Я не намагаюся тебе підкупити, Олено. Я пропоную тобі формулу взаємовигідної співпраці.
Він простягнув їй свою заяву на стипендію. Назва була написана його фірмовим недбалим почерком: "Теорія непередбачуваності у квантовій іізиці та соціальній динаміці". Олена пробігла очима по короткому опису. Його ідея була шаленою, геніальною і, як вона одразу зрозуміла, абсолютно нереалістичною для впровадження. Але…
— Твій проект, Олено, — його голос став раптом серйозним, — він ідеальний. Він бездоганний. Він... нудний. Стипендіальна комісія Адамса шукає прориву, а не просто поліпшення. Тобі не вистачає X-фактора.
Він вказав пальцем на свою заяву.
— Мені не вистачає структури, організації, вчасного подання і, визнаємо, надійної репутації. Тобі не вистачає зухвалості та непередбачуваної ідеї, яка змусить їх звернути увагу. Ми потрібні один одному. Я даю тобі геніальний хаос, ти даєш мені ідеальний порядок.
Олена відчула, як її професійний інстинкт почав битися сильніше, пересилюючи обурення. Андрій мав рацію. Її проект був настільки безпечним, що міг загубитися серед сотень інших "ідеальних". Його божевільна ідея, вкладена в її ідеально структурований формат, могла стати тим самим проривом.
Вона опустилася на стілець і вперше за весь час подивилася на нього не як на ворога, а як на інструмент. Небезпечний, але потужний інструмент.
— Добре, Андрію. Ти отримаєш своє наставництво, — її голос був холодним і розміреним. — Але на моїх умовах. Ти — мій проект "реформації". Ігор, дай мені чистий аркуш і ручку.
Андрій посміхнувся, його очі заблищали. Він не очікував, що вона погодиться так швидко.
— Домовилися. Наставниця, диктуйте.
Олена взяла ручку і почала писати каліграфічним почерком, який був таким само чітким, як її мислення.
— Правило перше: Жодних несанкціонованих перформансів у стінах університету. Взагалі. Правило друге: Пунктуальність. Запізнення на п'ять хвилин — мінус один бал у рекомендацію. Десять хвилин — ти вилітаєш. Правило третє: Спілкування лише по суті проекту. Жодних особистих запитань, жодних відволікань, жодних флірту. Ми — колеги, а не...
— А не що? — Андрій нахилив голову, його посмішка була викликом.
— А не люди, які можуть мати будь-які емоційні зв’язки, — твердо закінчила вона, наголошуючи на слові "емоційні". Це було її головне правило життя.
— Прийнято, — він легко кивнув, але його погляд, затриманий на її очах, був занадто інтенсивним. — Чи є якесь правило, яке регулює, скільки годин на добу я маю думати про твою ідеальну структуру?
Вона проігнорувала провокацію, підсунувши йому папір.
— Підпиши. Якщо ти порушиш хоча б одне з цих правил, я подам свою скаргу і декан від тебе позбудеться. Ти під контролем, Андрію.
Він взяв ручку і, не читаючи, розписався своїм широким, розмашистим підписом, який займав пів сторінки.
— Угода укладена, — сказав він, дивлячись прямо в її очі. — Тепер, наставнице, дозволь мені внести свій перший хаотичний елемент у твій порядок.
Він зробив крок назад, вклонився і, перш ніж вона встигла зреагувати, швидко забрав зі столу свій букет хризантем і прикріпив до її рюкзака один із паперових літаків.
— ЖИВИ, Олено, — прошепотів він.
І вийшов, залишивши її одну з відчуттям, що вона щойно підписала контракт із дияволом, і він уже порушив перше негласне правило — "Жодних несанкціонованих дотиків до особистих речей".
💭 Реакція читача
Хто, на вашу думку, першим зламається під час парі? Чи може Олена прийняти Андрія?
Підтримайте історію про академічні інтриги!
 ❤️ Ставте лайк та 📚 додайте книгу у свою бібліотеку!
✍️ Пишіть коментарі: Яке правило, на вашу думку, Андрій порушить першим?
🔔 Підписуйтесь на автора, щоб не пропустити наступну главу!