Розділ 17

"It’s something unpredictable, but in the end, it’s right.  I hope you had the time of your life." 

Green Day, "Good Riddance (Time of Your Life)" 

Софія ніколи не думала, що одного дня опиниться в ситуації, де всі її знання, всі рівняння, всі логічні схеми будуть безсилі.  Вона завжди була впевнена, що світ – це набір закономірностей, що будь-який процес можна пояснити, а будь-яке почуття – розкласти на складові.  Але тепер вона стояла перед порожнім зошитом, дивилася на чистий аркуш, і її руки тремтіли.  Формула, яку вона мала вивести, не піддавалася розрахункам.

Вона провела довгу лінію, намагаючись вибудувати звичну структуру, написала "Любов = …", але коли спробувала додати до рівняння змінні, зрозуміла, що нічого не сходиться.  Її теорія була простою: почуття – це взаємодія хімічних речовин у мозку, сплеск дофаміну, серотоніну, окситоцину.  Вона вивчала ці процеси, вона знала, що симпатія – це лише результат еволюції, що тяжіння між людьми має чіткі механізми.  Але що пояснювало відчуття, яке вона відчувала біля нього? Що пояснювало той факт, що його погляд вибивав з-під неї ґрунт, що його слова змушували її серце прискорюватися, що поруч із ним вона вперше в житті не хотіла бути ідеальною? 

Вона нервово перегорнула сторінку і почала писати швидше, ніби сподіваючись, що відповіді самі з’являться серед цифр.  Але кожне її рівняння закінчувалося провалом.  Любов не вкладалася у її методику.  Вона не могла її обчислити, не могла її довести чи спростувати, бо тепер вона не була стороннім спостерігачем – вона була частиною процесу.

Наступного дня вона знайшла його у шкільному дворі – хоча, якщо бути чесною, вона не просто знайшла.  Вона його шукала.

Він стояв біля лавки, де вони часто сиділи з Катєю та Назаром, і, як завжди, виглядав так, ніби у нього під контролем весь Всесвіт.  Але коли він помітив її, його усмішка змінилася.  Вона була вже не насмішкуватою, не хитрою – вона була справжньою.

– Привіт, професорко, – сказав він, коли вона зупинилася перед ним.

Софія вдихнула, намагаючись зібратися з думками.

– Мені потрібно дещо тобі показати.

Артем підняв брову, але нічого не сказав.  Вона розгорнула зошит, простягла йому аркуш.

– Ого, що це? – він нахилився ближче, вчитуючись у формули.  – Ти щойно створила нову науку?

Вона стиснула губи.

– Це те, що я намагалася довести.

Він кілька секунд розглядав її записи, потім підняв погляд.

– І що в тебе вийшло?

Вона провела пальцем по фінальній лінії рівняння.

– Що любов – це єдине явище, яке не має сталої величини.

Він усміхнувся.

– Тобто ти визнаєш, що твої формули не працюють?

Софія подивилася на нього і раптом усміхнулася у відповідь.

– Ні, я визнаю, що любов – це формула, яка щоразу інша.  І її неможливо довести наперед.

Артем нахилився ближче.

– Ти тільки що офіційно довела, що була неправа?

Вона зітхнула.

– Не перегинай, Лисенко.

Він тихо розсміявся, а потім зробив крок вперед, скоротивши між ними дистанцію.

– І що тепер?

Вона подивилася йому в очі і вперше не намагалася втекти, не намагалася уникати відповіді.

– Тепер ми перевіримо, чи ця формула працює.

Він не відступив.

– Разом?

Вона кивнула.

– Разом.

І коли він узяв її за руку, вона зрозуміла, що більше не боїться.

Наступного дня Назар влаштував цілу церемонію нагородження, вручаючи Софії та Артемові "Премію за найбільш безглузде заперечення власних почуттів", а Катя не припиняла повторювати: "Я ж казала, що ви створені одне для одного!" Софія все ще робила вигляд, що її це дратує, але в глибині душі їй було легко, так легко, як не було ще ніколи.  Бо тепер вона більше не боролася – ні з ним, ні з собою.

– Це ж просто експеримент, – підколов Артем, коли вони стояли біля школи після уроків.

Софія скептично глянула на нього.

– Ти ж розумієш, що тепер я використаю наші стосунки як кейс у майбутніх наукових роботах?

Він театрально закотив очі.

– О, не сумніваюся.  Але спробуй-но пояснити нашим дітям, що їхнє народження було лише перевіркою гіпотези.

Софія відчула, як її щоки спалахнули.

– Лисенко, припини!

Але він тільки засміявся, притягнув її ближче і поцілував у лоба.