Розділ 8

"Come on, come on, come on, come on now, touch me, baby.  Can’t you see that I am not afraid?" 

The Doors, "Touch Me" 

Якщо б Софія Павлюк мала скласти перелік правил, які вона ніколи не порушить, то вони виглядали б приблизно так: 1.  Завжди діяти раціонально.  2.  Ніколи не давати емоціям керувати рішеннями.  3.  Не вплутуватися в спонтанні авантюри, які не мають чіткої структури.  4.  Не дозволяти собі відволікатися на людей, які живуть без плану і завжди порушують логіку.  І ось, зважаючи на цей перелік, вона могла б вважати, що життя йде чітко за її законами, якби не один маленький нюанс – вона порушила всі чотири правила за останні два тижні. 

Вона досі не розуміла, як це сталося, бо все починалося як науковий експеримент, як звичайне парі, в якому вона мала довести, що кохання – це лише хімічна реакція.  Вона мала спостерігати за піддослідними, аналізувати дані, складати графіки і зрештою довести, що всі ці романтичні ідеали – просто гарно загорнуті біологічні механізми, що можна пояснити рівняннями.  І якби все йшло за планом, вона б зараз вже виводила формулу, яка остаточно спростувала б усі сентиментальні дурниці про «долю» і «справжнє почуття».  Але все йшло не за планом, бо тепер вона не просто спостерігала за експериментом – вона була його частиною, хоч і не хотіла цього визнавати. 

Спершу вона думала, що це тимчасово.  Що якщо зосередиться на аналізі, то перестане помічати деталі, які вибивали її з рівноваги.  Наприклад, як Артем завжди знаходив спосіб дратувати її, але ніколи – справді ніколи – не робив цього так, щоб це було жорстоко.  Як він жартував із нею навіть тоді, коли вона була на межі зриву, і ці жарти, на жаль, змушували її сміятися, навіть коли вона цього не хотіла.  Як він іноді, абсолютно неочікувано, говорив щось серйозне, і це змушувало її задуматися.  Як вона почала вгадувати його реакції, ніби вони вже надто добре знали одне одного.  Це не мало бути частиною плану.  Це не мало її зачіпати.  Але зачіпало.

І ось зараз, коли вона сиділа у кав’ярні, де вони зібралися для підведення попередніх результатів експерименту, вона раптом зрозуміла, що не тільки втрачає контроль над ситуацією, а й, що ще гірше, навіть не намагається його повернути. 

– Отже, шановні колеги, – Артем голосно поставив чашку на стіл і відкинувся на спинку стільця, з тим самим виразом обличчя, ніби він головний герой якогось фільму про блискучого шахрая.  – Як ви оцінюєте наші результати?   

Софія стиснула губи, роблячи вигляд, що переглядає свої нотатки. 

– Ліза і Олег справді демонструють усі класичні ознаки закоханості на ранніх етапах, – почала вона офіційним тоном.  – Підвищена увага один до одного, пошук контактів, частий зоровий контакт, збільшена кількість вироблення дофаміну…

– Ого, – перебив її Артем, склавши руки за головою.  – Тобто коли вони дивляться одне на одного, це дофамін, а коли ти дивишся на мене так, ніби хочеш мене прибити – це що, кортизол?

Катя захихотіла, Назар пирхнув у свою каву, а Софія, яка абсолютно не планувала червоніти, відчула, як її обличчя все-таки наливається жаром. 

– Я не дивлюся на тебе так, ніби хочу тебе прибити. 

– Ти завжди так на мене дивишся, – заявив Артем.  

– Бо ти завжди мене дратуєш, – парирувала вона. 

Катя задоволено похитала головою. 

– Я люблю вас двох, чесно. 

– Тобто ти визнаєш, що між вами теж є хімічна реакція? – Назар хитро примружився.

– Реакція агресії, – відрізала Софія. 

– Чистий адреналін, – підморгнув Артем.

І ось тоді вона зрозуміла, що якщо негайно не переведе розмову у конструктивне русло, то вона програє ще до того, як встигне офіційно оголосити свої результати.

– Ми маємо сконцентруватися на піддослідних, а не на абсурдних припущеннях, – вона знову взяла в руки свій зошит.  – Отже, мої розрахунки показують, що…

– Ти знаєш, що твоя проблема, професорко? – знову втрутився Артем.

– Моя проблема – це ти.

– Твоя проблема – це те, що ти боїшся просто визнати, що любов – це не тільки біологія, – він нахилився ближче.  – Що якщо все-таки є щось, що ти не можеш пояснити?

Софія відчула, як всередині неї щось затремтіло, але вона встигла заховати це за черговою стіною логіки.

– Все пояснюється.  Просто іноді нам бракує знань. 

– Або іноді ми просто не хочемо визнавати очевидне .

Їхні погляди зустрілися, і вперше за весь час експерименту Софія не була впевнена, хто насправді став об’єктом дослідження – Ліза й Олег чи вони з Артемом.

І саме в цей момент вона зрозуміла, що порушила ще одне правило.

Бо вона вперше засумнівалася в тому, що має рацію.

Софія завжди думала, що якщо докласти достатньо зусиль, то можна проаналізувати будь-яку ситуацію, розкласти її на чіткі складові й знайти логічне рішення.  Але тепер, коли вона стояла перед новою, зовсім незнайомою для себе реальністю – реальністю, у якій почуття виходять за межі формул і контроль стає лише ілюзією, – вона зрозуміла, що це не так.  Деякі речі просто відбуваються.  Деякі зустрічі не мають пояснення.  Деякі моменти не можна передбачити.  І найбільше її лякало те, що вона більше не знала, чи хоче передбачати майбутнє.  Бо що, якщо найкращі речі трапляються саме тоді, коли ти не очікуєш?