Розділ 1

"Life is what happens to you while you're busy making other plans." 

John Lennon, "Beautiful Boy"

Якщо б у житті Софії Павлюк існувала абсолютна істина, то вона б звучала так: правильний план гарантує успіх.  Усе має бути чітким, розписаним, передбачуваним – як шкільна програма, як математичне рівняння, де кожна змінна під контролем.  Люди, які покладаються на спонтанність і випадковість, рано чи пізно стикаються з хаосом і провалом, а вона, Софія, ніколи не дозволить собі бути серед них.  Саме тому її перший день у десятому класі починається рівно за розкладом: підйом о 6:30, швидкий душ, здоровий сніданок із грецьким йогуртом та горіхами (бо мозок потребує якісного палива), перевірка рюкзака на наявність усіх необхідних зошитів, і нарешті – вихід із дому рівно о 7:40, щоб мати десять додаткових хвилин про запас, адже передбачуваність – це її суперсила. 

 Сонячне львівське ранку, свіже повітря з нотками кави, що доноситься з найближчої кав’ярні, ідеально вписується в її раціональну картину світу.  Вона йде вулицею, майже механічно перебираючи в голові план дій на день: на першій перерві перевірити конспекти до олімпіади, після уроків зустрітися з Катериною і Назаром, обговорити тему їхнього майбутнього дослідження з хімії, а потім – вечір самопідготовки.  Усе логічно, структуровано, ідеально.    

Але є одна проблема. 

Життя, на жаль, не читає її списків і не має наміру слідувати за її розкладом.   

Як тільки вона заходить до школи, шум коридорів охоплює її з усіх боків: знайомі обличчя, сміх, швидкі розмови, хаос першого дня навчання, який Софія традиційно ігнорує, прямуючи до свого класу.  Вона вже майже доходить до дверей, коли хтось із силою налітає на неї, і її акуратно складені зошити, розкладені в рюкзаку в ідеальному порядку, летять на підлогу.   

– Ого, вибач, професорко, – розслаблений голос із легким сарказмом звучить над її головою.   

Софія піднімає очі – і зустрічається з нахабною усмішкою Артема Лисенка.   

Він нахиляється, спритно піднімає її зошити, кидає швидкий погляд на конспект із хімії й насмішкувато піднімає брови.  

– Ого, у тебе тут формули навіть на полях.  Ти ж не намагаєшся вивести рівняння, за яким працює Всесвіт? 

Софія бере зошити з його рук, суворо дивлячись на нього.   

– Якщо ти не звернув увагу, Лисенко, деякі люди воліють бути організованими, а не жити в хаосі.   

Артем сміється, легко закидаючи рюкзак на плече.

– Ну, це ще питання, що більше наближене до життя – твої списки чи хаос.

Софія хоче щось відповісти, але їй заважає Катя, яка раптово з’являється поруч і хапає її за руку.

– Господи, ти вже познайомилася з нашим новеньким? – шепоче вона з явним інтересом.

– Я б це не назвала знайомством, – сухо відповідає Софія, прямуючи в клас.

Катя не відстає.

– Але ти ж розумієш, що він тепер у нашому класі?

– Так, я зрозуміла, – зітхає Софія.  – І мені це вже не подобається.

– Ой, та не будь ти такою суворою, – сміється Катя.  – Він здається… цікавим.

– Якщо під "цікавим" ти маєш на увазі "потенційним джерелом проблем", то так, я згодна.

Вони заходять у клас, і Софія швидко займає своє звичне місце біля вікна, розкладаючи зошити.  За секунду поруч падає рюкзак, і знайомий голос промовляє:

– Що ж, професорко, схоже, ми з тобою сусіди по парті.

Софія закриває очі.

Всесвіт явно вирішив випробовувати її терпіння.

Вона глибоко вдихає, повертається до нього і вимовляє:

– Дивися, Лисенко, ти можеш сидіти тут, якщо виконаєш три простих правила.

Артем широко посміхається.

– О, я люблю правила.  Давай, вражай.

Софія вказує пальцем:

– По-перше, не заважай мені вчитися.  По-друге, не лізь у мої конспекти.  По-третє…

– По-третє? – він хитро нахиляється ближче.

– По-третє, не дратуй мене.

Артем робить вигляд, що глибоко задумався.

– Ух ти, складний квест.  Ну що ж, професорко, приймаю виклик.

Він усміхається, і Софія розуміє: він точно буде дратувати її кожного дня.

Вона ще не знає, що цей рік стане найбільш хаотичним, несподіваним і переверне все її життя догори дриґом.

Але зараз вона лише бере ручку, відкриває зошит і зосереджується на єдиному, що поки що залишається під її контролем: плані на день.

Але навіть вона підозрює: цей план дуже скоро доведеться переписати.

Софія завжди думала, що перший день у школі – це звичайна формальність, короткий етап, який треба просто пережити, щоб далі все увійшло у звичний ритм.  Вона завжди вважала, що її день визначається чітко спланованими завданнями, розкладом, розумними рішеннями, які вона приймає, керуючись логікою, а не емоціями.  Але тепер, коли вона сиділа за партою, намагаючись ігнорувати нахабну усмішку Артема Лисенка, коли її мозок гарячково намагався знайти ідеальну відповідь на його виклик, вона відчувала, що щось у цьому році буде інакшим.  Щось, що не піддається рівнянням, що не вписується у її звичні схеми, що не підкоряється контролю.  Вперше за довгий час вона відчувала, що опинилася у ситуації, яку не може спрогнозувати.  І хоча це її дратувало, хоча вона хотіла виграти цей спір, щось у глибині її душі шепотіло, що, можливо, це саме той виклик, якого їй так не вистачало.