Глава 33

Раптом на першому поверсі недобудови пролунав важкий гуркіт дверцят. Металевий рев. Потім ще й ще. Багато автомобілів.

Стелла глянула на екран.

— Вони тут. Але це не «чистильники» в сірих костюмах. Це спецпризначенці. Справжні. Батько підключив силовий блок реального світу.

Артур глянув униз. На свій «Дніпро».

— Значить, гра закінчилася. Починається війна.

Він схопив шолом. Простягнув Стеллі.

Кілька прольотів бетону промайнули в’язким змазаним кадром, поки вони не випали з темряви недобудови до мотоцикла.

— Сідай. Через промзону. Старі тунелі ведуть до метро «Святошин». Якщо встигнемо до світанку на Телевежу — шанс буде.

Стелла кивнула. Ховала тубус у рюкзак.

— Артуре?

— Що?

— Якщо ми не встигнемо… — її голос тихий, але твердий. — Та аварія на 04:17… це був не тільки тест. Я хотіла побачити, чи ти зупинишся.

Він коротко вдихнув.

— І я зупинився.

Вона кивнула. Світ завмер між ударами серця та ревом моторів.

Артур завів мотор.

Раз. Два. Мотор чхнув, плюнув сизим димом і заревів. Грубий, металевий звук. Ніякого цифрового підробітку.

Стелла в колясці міцно притиснула тубус. Його тепло передавалося через метал і тканину.

Вони рвонули.

Промзона зустріла їх запахом іржі та розлитого масла. Порожні склади, нахилені контейнери, тріщини на асфальті. Мертві сигнали камер — вони ще не помітили рух.

Артур підрізав ріг, колесо зірвалося в пил. Сліди шин залишалися на бетоні.

— Вузько! — крикнула Стелла, притискаючи голову до брезенту.

— Тримайся! — відповів Артур, і «Дніпро» занесло на хвилюваній плиті.

Вони летіли між старими цехами, де ржаві труби звисали як павутина. Ліхтарі миготіли в такт мотору. Тіні стрибали по стінах, неначе охоронці всередині будівель.

Раптом звук гальм і скрип металу. Артур ухилився від уламків, «Дніпро» здригнувся, але вони проскочили.

— З тунелями обережно! — голос Стелли став глухим від шуму.

В’їзд у стару вентиляційну шахту. Темрява ковтала їхні фари, тільки світло від планшета Стелли відкидало блакитний відблиск на бетон.

— Лічимо секунди, — прошепотіла вона. — Якщо встигнемо до Телевежі до світанку…

— То буде шанс, — закінчив Артур, і «Дніпро» знову рвонув у тунель, метал і бетон змішалися в єдину ритмічну пульсацію.