Глава 19

Артур різко відкрив очі.

Темрява.

Стеля готельного номера була низькою, жовтуватою, з тріщиною, що тягнулася від кута до лампи. Вона виглядала занадто чіткою. Наче її спеціально намалювали.

Він не рухався.

Слухав.

Тиша.

Справжня.

Без голосів у голові. Без чужих слів. Без фіолетового неба.

Лише слабке гудіння холодильника десь у кутку.

Артур повільно вдихнув.

Повітря було важке, трохи затхле. Реальне.

Він підняв руку й провів долонею по обличчю.

Шкіра. Тепло. Піт.

Серце билося.

Нормально.

Не шум кулера.

Він різко сів на ліжку.

Пружини скрипнули.

Занадто голосно.

Наче кімната на секунду «підсилила» звук.

Артур завмер.

Прислухався.

Нічого.

— Просто сон, — тихо сказав він сам до себе.

Слова прозвучали дивно. Наче з невеликою затримкою.

Він глянув на тумбочку.

Телефон лежав там, де він його залишив.

Вимкнений.

Артур потягнувся до нього, але на півруху зупинився.

04:17

Цифра різко спливла в голові.

Він стискав пальці в повітрі ще кілька секунд.

Потім різко схопив телефон і натиснув кнопку.

Екран спалахнув.

Логотип.

Завантаження.

Нормально.

Занадто нормально.

Телефон увімкнувся.

Головний екран.

Жодних повідомлень.

Жодних пропущених.

Жодних слідів того, що було.

Артур видихнув крізь зуби.

— Добре, — прошепотів він. — Добре.

Він підвівся і підійшов до вікна.

З-за фіранки пробивалося тьмяне ранкове світло.

Сіре.

Рівне.

Стабільне.

Він різко відсунув штору.

Вишневе.

Ті самі будинки. Ті самі балкони.

Нічого не розсипалося.

Нічого не зависло.

Все стояло на місці.

Реальність працювала.

Майже.

Артур уже хотів відвернутися, коли помітив це.

На склі.

Зсередини.

Ледь помітний слід.

Наче хтось провів пальцем.

Одна лінія.

Потім друга.

Він повільно нахилився ближче.

Це були цифри.

04:17

Артур завмер.

Дихання стало поверхневим.

— Я… — він не договорив.

Він не торкався скла.

Він це знав.

Він пам’ятав, як засинав.

Цього не було.

Телефон у руці раптом коротко завібрував.

Артур здригнувся.

Повільно опустив погляд на екран.

Повідомлення.

Без номера.

Без імені.

Лише текст:

«Стабільність відновлено»

Світ на мить став нерухомим. Наче чекав підтвердження.

І ще одне повідомлення з’явилося майже одразу:

«Відхилення зафіксовано»

Артур підняв очі.

На скло.

На цифри.

На місто за вікном.

І вперше за весь цей час він не намагався пояснити це.

Він просто зрозумів одну річ.

Це не закінчилося.

Це тільки почалося.