Глава 1

Його розбудив не звук. Його розбудила тиша.

Така, якої не існує в жодній кімнаті, навіть у глуху ніч. Вона не просто оточувала — вона тиснула зсередини, заповнюючи легені замість повітря.

Він різко сів. І одразу зрозумів: це не його спальня.

Під руками була не підлога, не ліжко і не асфальт. Гладка поверхня — холодна, але жива. Ледь помітні хвилі проходили під долонями, і він інстинктивно відсмикнув руки.

Небо над ним було неправильним. Занадто близьким. Густе, фіолетово-синє, ніби вода за товщею скла. І в ньому повільно дрейфували три світла, схожі на місяці, але жодне з них не відбивалося в його зіницях.

Він підвівся. І тоді побачив її.

За кілька метрів стояла дівчина. Боса. В легкій світлій сорочці, яка здавалася крихкою на тлі цього чужого світу. Волосся скуйовджене, погляд напружений — але не розгублений.

Вона дивилася на нього так, ніби знала його все життя.

— Ти знову? — тихо сказала вона.
— Ми знайомі? — насупився він, відчуваючи дивний холод у грудях.

Вона мовчала кілька секунд, потім майже пошепки вимовила:
— Ні. Але ти — єдина причина, чому я тут.

В нього різко стиснуло груди. Без причини. Без спогаду. Без пояснення.

— Де ми?
Вона підняла очі на небо:
— Не де. Коли.

У цю мить поверхня під ними здригнулася. Розійшлася тріщинами, з яких вирвалося сліпуче світло — живе, наче живий код, що намагався переписати реальність. 

Дівчина вчепилася в його руку:
— Не відпускай. Інакше прокинешся.
— Що?..

Світло накрило його повністю.

Він прокинувся. У власному ліжку. З криком, якого сам від себе не очікував.

На годиннику — 04:17.
На екрані смартфона — двадцять сім пропущених дзвінків від незнайомого номера.