Глава 2

                                 Pov Владислав

1 вересня, 7:30
- Влад, вставай. Ми запізнюємося!!!
- Ще 5 хвилин...
- Яких п'ять хвилин?! Ти хочеш щоб твій тато і мої батьки знайшли нас? Ти хоч знаєш як складно було попасти сюда! Ми обіцяли не виділятися, і-
- Та встаю я, встаю!

Я піднявся з ліжка і напрямився в ванну. 
Умиваючи лице холодною водою, я постарався переконати себе що вже краще це все, ніж залишатися там. І у мене вийшло.
Справа в тому, що мої батьки хочуть женити мене. І ні, не щоб збагатитися, а щоб я став відповідальнішим. Я ж цього не хочу.
А у Марка, мого друга, і свої проблеми , якими я з вами не можу поділитися, адже ми ще не достатньо добре знаємо один одного.
Ітак, позволить представитися. Я- Влад, мені 16, і я дуже не хочу іти до школи.
Но нічого не вдієш. Потрібно.
Я подивився на годинник.
7:34
Круто. Я взагалі спав, чи просто притворявся??
А з сусідами не повезло, такі шумні. Ех!

Зібралися ми відносно швидко і поїхали на автобусі до школи.
Ну а що? Хоч ми і жевем в непоганому будинку (в будинку моїх близьких родичів які уже як 2 роки тут не живуть через переїст)  а все ж ми повинні економити бюджет.

Нарешті ми прибули до школи.
Думаю, вам не дуже хочеться знати, що відбувалося в кабінеті директора(нічого цікавого, повірте), тому давайте просто пропустимо цю сцену і зразу перейдемо до наступної.
Я, Марк і ще одна дівчина зайшли до класу.
Я пройшовся поглядом по класу.
На перших партах сиділи дві красотки, за партою на проти звичайний ботан і так далі. 
Що ж, перші парти мене не хвилюють, а от за остайніми можна непогано поспати:-)
- Місс Флоренс,- сказала вчителька. Я вже чуть було не озвався, но згадав що я ніяка не Флоренс. І уж точно не місс.- можете сідати за будь-яке вільне місце.
Дівчина сіла за першу парту біля того ботана.
А вони схожі. Готовий поспорети, вони зустрічаються.
- А ви, хлопці, може розповіжте трохи про себе?
Я чесно хотів відказатися, но наш Вічливий Марк не позволив.
- Ми недавно переїхали сюда по сімейним причинам. Я Марк, а це Влад. Надіємося ми зможемо поладити.
Я мовчки стояв, де треба підтакував і сів за парту.
Нарешті.

- Влад, вставай. Скоро дзвінок.
О, я що заснув? Ну і нехай.
Но поспати мені не дали.
- Містер Ернандес, можливо, ви знаєте відповідь?
Я вмить піднявся з парти. Голос учителя працює краще за будь-який будильник (або снодійне,  залежно від інтонації)
- Пробачте, можете будь ласка повторити запитання? Просто я на остайній парті, і не почув вас...
Всесвітній актор з багатьма номінаціями і преміями грає роль провинившоїся школярки. Так я б описав цю картину.
Спрацює?
- Справді?- очі цієї вчительки засяяли- Що ж ви зразу не сказали? Думаю, вам буде зручніше відповідати з перших парт? Місс Мур, не могли б ви помінятися місцями з містером Ернандесом?
ні.ні.ні.НІ.НІ.Ні.НІ.НІ!!!
Так от чому мій колишній вчитель називав мене містером Андерсоном. Тоже мені, казочку придумав!
Запам'ятайте! Імпровізація- це дуже погано. Дуже! Ніколи не повторюйте моїх помилок.

Шоколадна дівчинка зібрала свої речі і пішла пересідати, а я подумки завив.

Ну, от! А я ж всього лиш хотів поспати.
Подивившись на вчителя неначе він мій палач, я пішов за першу парту.

-Дарма ти так.- сказала дівчина коли я присів біля неї.
Чи почулося? 
Вона продовжувала писати щось з дошки.
- Дарма що?- вирішив все-таки запитати я, так само як і вона переписуючи з дошки.
Так менше шансів спалитися. 
- Не потрібно було поводити себе так недоречно. Тепер ти попав в її чорний список.
Поки дівчина писала я вирішив подивитися на неї.
Вона була красива, навіть дуже. Золотисте волосся, голубі очі, пухлі губи, і красива фігура (наскільки це позволяла оцінити парта). Точно мій тип.
Незабаром продзвенів дзвінок.
- У нас зараз англійська в кабінеті навпроти, ти йдеш?- запитала моя сусідка по парті.
Вав. Схоже, вона вирішила всерйоз опікуватися мною. Но знімною цей номер не пройде. Я...
- Іду- до неї підбігла та дівчина, новенька.
Блін. От я і дурень. Так вона не до мене говорила. Хоч нічого не встигнув ляпнути. Позор мені.
- Влад, ти чого стоїш? Пішли.- сказав Марк
- Ти до мене..?- вирішив уточнити я.
- Придурок.
- Погоджуюся.

Після уроків я вирішив прогулятися.
Кажуть, кисень позитивно діє на мозок; те що мені потрібно! А поводився я тоді так через те що в автобусі його нехватоло. От!
-...ні, не подобається...я не знаю! Обсудемо усе дома. Я швидко.- по телефону говорила моя сусідка по парті.
-Ти?- тупо запитав я.
Дівчина повернулася помічаючи мою присутність.
- Ти за мною слідкуєш? - запитала вона
- А може це ти за мною слідкуєш?
- Хм.
- ...
Ми продовжували іти мовчки, в певній відстані один від одного аж поки вона не повернула в напрямок свого дому.
Це ж будинок напроти мого. Так вона моя сусідка?
- Так от через кого я не спав усю ніч!- озвучив я свої думки і швидко оглянувся чи немає навколо когось.
Фух! Пронесло. А то мало що подумають люди...