Олівер і Зачарований Телескоп

- Пхик! - маленький хлопчик Олівер сидів на височезному пні і ловив останні промені сонця, що заходило. Вже сутеніло, і Олівер зрозумів, що більше сонце сьогодні не покажеться, а отже заходився злазити на землю. Його ніжки не діставали землі, і взагалі було незрозуміло, як малюку вдалося залізти на такий величезний пень, майже в половину зросту високого чоловіка. Але Олівера це не бентежило, він ліг животом на край, вхопився руками за виступаючий зріз деревини і бовтав ногами у повітрі, шукаючи опору. Дерево було зрізано нерівно, і це давало хлопчику змогу утриматися, щоб не скотитися з пня шкереберть.

Нарешті відповідальний спуск було завершено, і, підсмикнувши штанці, хлопчик попрямував додому, у мальовниче село, розташоване між пагорбами та густими лісами. Маленький Олівер мав невгамовну допитливість і непохитний оптимізм, від чого його посмішка сяяла яскраво, як ранкове сонце.

Можливо, через брак життєвого досвіду, або з іншої причини, але Олівер завжди з надією дивився у майбутнє, чого бракувало деяким дорослим навколо нього. Село переживало складні часи, і над людьми нависла невизначеність. А отже, коли Олівер хотів погратися в компанії інших дітей та дорослих, йому відмовляли, бо люди були зайняті і стурбовані, і відправляли гратися одного.

Спочатку Оліверу було прикро, а потім йому все набридло. Одного дня він зібрався і вирішив у подорож на пошуки Зачарованого телескопа - магічного приладу, який, за переказами, відкривав проблиски світлого майбутнього. Олівер сподівався, що коли дорослі навчаться з надією дивитися в майбутнє, вони будуть приділяти йому більше часу, і іншим дітям також.

Шлях Олівера пролягав через дрімучі ліси, дзюркотливі струмочки та високі гори. По дорозі він зустрічав селян, які втратили віру в кращі часи. Олівер, якого, здавалося, нічого не могло засмутити, пропонував їм добре слово, підбадьорливу посмішку і ділився власним почуттям непорушного оптимізму. Люди дивувалися тому, що такий маленький хлопчик мандрує самотужки, але пригощали хто чим міг і проводжали його добрими поглядами.

Деякі хлопчики дивилися на нього із заздрістю - адже їм ніхто не дозволив би отак просто узяти і вирушити в мандри. А дівчатка дивилися із захопленням, бо для них Олівер був справжнім героєм.

Після багатьох днів подорожі Олівер натрапив на таємну домівку Зачарованого Телескопа, розташовану на вершині пагорба. Зазирнувши в телескоп, він побачив картини майбутнього, сповненого сміху, зростання і нової надії.

Олівер весело сміявся, стрибав і радів, знову й знову заглядаючи в телескоп. А потім не на жарт замислився. Зачарований Телескоп був таким великим, що він навіть з місця не міг би його зрушити, не кажучи вже про те, щоб узяти і віднести його до свого села. Олівер ходив навколо величезної споруди, міркуючи і так і сяк, і нічого не міг придумати.

Вкотре озираючись в пошуках чогось, що могло б зіграти роль важеля і хоч трохи зсунути телескоп з місця, Олівер побачив руде лисенятко. Воно сиділо і уважно дивилося на нього.

- Що ти тут робиш? - голосно спитав Олівер.

Неможливість знайти рішення неабияк дратувала його, тож хлопчик був не в дусі.

- Іди геть! - знову звернувся він до лисенятка і для переконливості кинув у нього камінцем.

Але лисенятко не дуже-то й злякалося. Воно відскочило в бік і промовило:

- Як я бачу, ти не тільки дурний, а ще й злий!

Оліверу аж заціпило. Ніколи ще його не називали злим, тим більше маленьке руде лисенятко. У хлопчика навіть сльози на очах виступили.

- Не плач! - примирливо сказало лисенятко, підходячи ближче, але готове будь-якого моменту тікати, якщо в нього полетить ще один камінець.

- Я хочу додому! - несподівано для самого себе сказав Олівер.

- Але не можу повернутися без телескопу! - додав він.

Насправді довга подорож втомила хлопчика, і він тримався тільки завдяки своїй упертості. Але неможливість втілити другу частину свого плану - забрати телескоп із собою - підкосила його, і він був уже готовий впасти у відчай.

- І що, проблема тільки в цьому? - здивовано спитало лисенятко.

- Нічого собі «тільки»! - пирхнув Олівер. - Це найбільша проблема у світі!

- І зовсім не найбільша! - вперто заявило лисенятко. - Іди за мною.

Лисенятко вже збилося з ліку, і не могло сказати точно, скільки хлопчиків побувало на цьому пагорбі. Кожного разу, коли в якомусь селі наставали важкі часи і люди втрачали надію, знаходився маленький хлопчик, який вирушав на пошуки Зачарованого Телескопу.

- Іди за мною, - знову повторило лисенятко, побачивши, що Олівер вагається, і хлопчик невпевнено попрямував за незвичайним співбесідником.

Домівка Зачарованого Телескопу була облаштована на кшталт невеликого будиночку. Наразі Олівер з лисенятком знаходилися у центральному залі, де, власне і був встановлений телескоп з приставними дерев'яними сходами, щоб навіть такі маленькі відвідувачі, як Олівер, мали змогу у нього подивитися. Лисеня ж повело його до невеликої комірки, де на поличках були акуратно складені підзорні труби різного розміру.

- Вибирай, - сказало лисенятко.

Олівер поважно узяв новеньку підзорну трубу з нижньої полички, до якої тільки й міг дотягнутися. Подивившися в окуляр, він побачив ті самі картинки, які показував йому великий телескоп.

- Ти можеш узяти її, - промовило лисенятко.

Олівер вагався, бо хлопчика навчили, що не можна брати чужого.

- Бери швидше! - наполягало лисенятко. - І заховай гарно, щоб ніхто не відібрав дорогою.

Більше Олівера не потрібно було умовляти. Він вже уявив, як зрадіють діть і дорослі, побачивши світлі картини майбутнього, і заходився ховати підзорну трубу за пазуху. До неї ще додавався гарний футляр, тож хлопчик був на сьомому небі від щастя.

Сповнений оптимізму і сяючий Олівер повернувся до свого села і поділився видіннями, свідком яких він став. І хоча дорослі навколо нього ахали і охали, бідкаючись, як схудла дитина за довгу подорож, Оліверу нічого не могло зіпсувати настрій. А коли він продемонстрував чарівну підзорну трубу, і всі по черзі стали у неї зазирати, щоб побачити надихаюче майбутнє, то до Олівера ніхто вже й не чіплявся з тим, що він схуд і змарнів. Навпаки, біля нього виросла гора ласощів, бо односельці у вдячність за подаровану надію поспішали, у свою чергу, обдарувати малюка. Тож, він швидко стане, таким як і був, думав Олівер, запихаючи до рота пиріжок.