Чарівна скринька Джека

За давніх давен у далекій країні жив бідний фермер на ім'я Джек. Кожного дня чоловік тяжко працював у полі, але хоч би скільки він не працював, здавалося, що йому ніколи не вистачає, щоб прогодувати сім’ю та мати дах над головою. У спадщину від батьків Джек отримав ділянку землі, розташовану на схилі. Це ускладнювало вирощування врожаю - якщо частина ділянки, розташована вище по схилу, вимагала постійного поливу, то нижня частина в сезон дощів перетворювалася на болото.

Праця на землі була єдиним джерелом заробітку для фермера та іноді погода не сприяла врожаю, а бувало, що результати наполегливої праці знищували шкідники, залишаючи Джеку дуже мало, щоб продати чи з’їсти. Незважаючи на труднощі, Джек був добрим і невтомно працював, щоб звести кінці з кінцями.

Один рік видався особливо невдалим. Після сезону дощів, які перетворили третину його ділянки на багнюку, непридатну для обробки, на посіви напала сарана. Джек був у відчаї. Його жінка виглядала змарнілою, а діти ходили тихими, не бігали і не бешкетували. Всі розуміли, що сім'я може не пережити холодну зиму.

В одному з нападів відчаю, коли Джек ходив по багнюці, сподіваючись знайти хоч якісь зелені сходи, він згадав розповіді старих людей. Хоча Джек не дуже вірив у магію, але все ж таки вирішив відвідати старого мудрого чарівника, який, за розповідями, жив за лісом, сподіваючись знайти спосіб принести багатство та процвітання у свій дім.

Джек приховав від дружини, куди він іде. Він побоювався, що марна надія і наступне розчарування можуть зовсім підкосити її сили. Тому Джек повідомив їй, що йде у сусіднє село, щоб придбати дещо для ремонту сільськогосподарського знаряддя.

Подорожуючи лісом, Джек зіткнувся з низкою небезпек і перешкод. Майже одразу після того, як звернув зі знахідної дороги, Джек зіткнувся віч-на-віч зі зграєю вовків, які заблукали надто близько від людського житла. Джеку пощастило, що була пізня весна і вовки мали достатньо поживи в лісі. Йому вдалося відлякати їх за допомогою гучного крику і кмітливості, але ця зустріч приголомшила та насторожила його.

Тільки встиг фермер перевести дух після зустрічі з небезпечними звірами, як перед ним пролягла вузька звивиста стежка, що вела через гори. Дощі зробили шлях слизьким і небезпечним, з обох боків були круті перепади. Оцінивши перспективи, Джек вирішив вирізати товсту і міцну палицю, на яку можна було б спиратися на особливо небезпечних ділянках. Він вибрав для цієї мети молодий дуб і вже витяг було ножа, як раптом побачив на ньому червоний відблиск, що нагадував плями крові. Мирна в душі людина, Джек відсахнувся і протер очі. Лезо ножа було чистим, адже перед подорожжю він ретельно відполірував і нагострив свою єдину зброю. Але як тільки він підійшов до дерева, сонячний промінь дивним чином упав на ніж і знову заграв відблиском червоного.

"Що за маячня!" - подумки вилаявся Джек. Але більше спроб робити не став. Довелося шукати придатну палицю серед хмизу, що коштувало йому декількох подряпин. До того ж, руки свербіли після зустрічі з кропивою.

Далі Джеку довелося рухатися повільно й обережно, щоб не впасти. Він тільки дивувався, що болото є таким самим, як у нього на полі, і це дійсно було дивним, оскільки він піднявся досить високо.

Щоб перетнути річку, Джек натрапив на троля, який вимагав від нього відповісти на низку загадок. Відповіді не завжди були очевидними, але Джеку вдалося використати свій розум, щоб перехитрити троля та продовжити свій шлях.

Вийшовши на галявину, Джек натрапив на зграйку пустотливих фей, які намагалися обдурити його ілюзіями та неправильним напрямком. Феям було нудно, та побачивши симпатичного чоловіка, вони підбадьорилися.

Для початку феї створили лабіринт, повністю зроблений із дзеркал, які відбивали зображення Джека з усіх боків. Відблиски, здавалося, рухалися й зміщувалися, тому Джеку було важко знайти вихід.

Коли чоловік подолав перше випробування, феї почали перетворювалися на різних істот, таких як птахи, кішки і навіть змії. Вони кидалися навколо Джека, намагаючись відволікти його й збити зі шляху.

Коли і це не змусило Джека повернути назад, феї зробили так, ніби земля під ногами Джека зникає, залишаючи його ступати у повітрі. Лише зосередившись на віддаленому дереві чи орієнтирі, Джек зміг утримати рівновагу й продовжити рух вперед, бо перед очима стояло змарніле обличчя дружини і притихлі діти. Завдяки їм, Джек зумів зберегти розум і уникнути надмірного захоплення іграми фей.

Йому вдалося розгледіти їхні трюки та зберегти увагу, зрештою знайшовши вихід із галявини.

І ось нарешті він підійшов до будинку чарівника, де його зустріли теплою посмішкою та мудрим кивком голови.

«Будь ласка, сер, — сказав Джек, — я шукаю вашої поради. Я бідний і мені важко прогодувати свою сім’ю. Чи є якась магія, яка допоможе мені принести багатство в мій дім?»

Чарівник на мить замислився, а потім простягнув Джеку маленьку скриньку. "У цій скриньці, — сказав він, — ти знайдеш чарівний камінь. Кажуть, що той, хто володіє цим каменем, буде благословенний великим багатством і процвітанням. Але май на увазі: магія каменю є потужною, і її потрібно використовувати з розумом."

Джек подякував чарівникові й вирушив додому, міцно стискаючи в руках маленьку скриньку. Йдучи, він думав про все, що він зробить зі своїм новознайденим багатством — він купить величний будинок, гарний одяг і багато їжі для своєї родини.

Джек безперешкодно йшов через галявину, де нещодавно зустрів фей, перетнув річку, не помітивши присутності троля, і переходив через гори стежкою, яка раптом стала сухою і зручною. Він подивився на суху дубову гілку, яку разом зі скринькою стискав у руках, хоча в ній уже не було необхідності, і відійшовши на крок від стежки, встромив її у землю.

"Дякую!" - прошелестіло йому вслід. Джек озирнувся і ошелешено побачив, як на сухій дубовій гілці розпускаються зелені бруньки.

Якийсь час Джек оторопіло стояв, потім потихеньку пішов далі, починаючи усвідомлювати, що багатство може принести стільки ж бід, скільки й благословень.