Аврора і Фонтан надії

За давніх давен у невеликому королівстві, що примостилося між пагорбами та пишними долинами, жила дівчина на ім’я Аврора. Названа на честь вранішньої зірки, Аврора була відома по всій країні своїм непохитним оптимізмом і безмежною вірою в майбутнє. Якими б важкими були часи, вона завжди вірила, що кращі дні не за горами. Аврора була настільки життєрадісною, що деякі люди, дивлячись їй услід, крутили пальцем біля скроні. Власне, завдяки цьому вона і стала відомою, але думки жителів королівства щодо дівчини розділилися. Деякі з них поважали дівчину і захоплювалися нею, а деякі вважали блаженною.

Сама ж Аврора, здається, не звертала на це уваги. Вона старанно працювала на городі, вирощуючи надзвичайні квіти, яких не було більше ніде в королівстві. І хоча їй неодноразово казали, що вона могла б продавати таку красу за великі гроші, Аврора дарувала квіти всім бажаючим, живучи скромно із того, що давала земля. Залишившися сиротою в ранньому дитинстві, вона віддавала перевагу спілкуванню з рослинами і тваринами, тож її схильність цуратися людей теж сприяла тому, що її вважали дивною.

Коли Аврорі сповнилося вісімнадцять, велика темрява почала поширюватися по королівству. Зів’яли посіви, висохли річки, а людьми опанували страх і тривога. Люди зустрічалися на вулицях і говорили між собою, але ці розмови зводилися до того, що темрява ніколи не розійдеться. Багато хто втратив надію, адже від урожаю на полях і риби в річках залежало їхнє життя і життя їхніх дітей.

Серед цього відчаю Аврора залишалася непохитною у своєму переконанні, що все покращиться. Кінець кінцем, люди, які втратили віру в майбутнє, почали осуджувати і ненавидіти дівчину за її оптимізм. До то ж земля, яка давала мізерний урожай, обдаровувала Аврору дещо більше за інших. І, незважаючи ні на що, на її грядках продовжували квітнути квіти. Вони вже не були такими розкішними, як раніше, але все ще тішили око. Аврора вперто вирощувала їх, сподіваючись, що краса додасть людям трохи надії.

Але, проходячи повз будинок Аврори, не всі милувалися красою. Деякі відчували заздрість і злість, адже у них квіти давно не квітнули. Саме вони породили чутки, що Аврора є відьмою. Спочатку вони перешіптувалися між собою, а одного разу, вночі, зібралися і потрощили грядки з квітами. Побачивши це наступного дня, Аврора впала у відчай, чого з нею ніколи не бувало раніше. Вона плакала цілий день, а потім, коли звечоріло, витерла сльози, зібрала дорожню торбу і пішла геть.

Поодинокі вцілілі квіти на її грядках опустили голівки, а до наступного ранку пелюстки з них вже облетіли. Тільки вітер шурхотів на спустілому подвір'ї, марно стукаючи у зачинені віконниці.

Аврора йшла, не розбираючи дороги, і гіркі сльози застилали їй очі. Сутеніло, тож крізь сльози вона стала озиратися, шукаючи місце для ночівлі. Навколо неї був ліс, за ним, як їй було відомо з дитинства, до самого небокраю тягнеться пустеля. Багато років тому Аврора побувала в цьому лісі, шукаючи гриби, але так далеко вона не заходила. У спогадах залишилася зустріч з дивним створінням, чи то феєю, чи то ельфом, хоча ставши дорослою, дівчина вважала це дитячою вигадкою. Тоді фея сказала їй: «Ти повернешся сюди, але не сама. З тобою будуть горе і надія».

Пригадуючі ці слова, Аврора стрепенулася. Дійсно, на ній лежав тягар горя, якого зазнав її народ. Та не полишала і надія, всюдисуща супутниця дівчини.

Знову перебираючи в пам'яті події того дня, дівчина присіла під деревом, притулившись до кори, ще теплої від сонця, і потроху задрімала. Уві сні вона побачила ту саму фею.

— Ти стала дорослою, маленька дівчинко, — промовила лісова жителька. — Твій шлях лежить через пустелю. Ти маєш знайти Фонтан надії.

На цьому Аврора прокинулася. Вгорі співали птахи, а крізь листя пробивалися перші промені сонця. Несподівано для себе, вона проспала всю ніч, ніким не потривожена.

Раніше дівчина ніколи не чула про Фонтан надії, але у своїх мріях вже уявила собі, як чудотворна вода оживлює її квіти. Тож, попрямувала через ліс у вказаному феєю напрямку.

Її шлях був довгим і важким, сповненим випробувань і невизначеності. Вона перетинала величезні пустелі, підіймалася на високі гори та проходила густими лісами. Дорогою вона зустрічала людей, які втратили будь-яку надію, і ділилася з ними своїм оптимізмом, сіючи насіння віри в їхніх серцях. Аврора вже простила тих, хто завдав шкоди її квітам, адже тепер у неї було так багато нових вражень.

Після багатьох місяців пошуків Аврора нарешті натрапила на прихований глибоко в сяючому гаю Фонтан надії. Його води мерехтіли теплим і привабливим світлом. Коли вона підійшла, охоронець фонтану, лагідний дух, звернувся до неї:

— Аврора, твоя непохитна віра в майбутнє привела тебе сюди. Пий із фонтану та поділися його водою з тими, хто цього потребує.

В дитинстві дівчина чула казки про те, що казкові печери, палаци і сади охороняють грізні дракони, готові вбити кожного, хто хоче туди потрапити. Але дух-охоронець фонтану був зовсім не страшний і мав вигляд маленького чоловічка, доброго і лагідного.

Аврора склала долоні та зачерпнула води з фонтану. Після декількох ковтків вона відчула приплив надії та оптимізму. Але ж із собою в неї був тільки маленький флакончик, який вона заповнила водою і вирушила у зворотний шлях до свого королівства.

Побачивши Аврору, яка підходила до села, дітлахи перші побігли їй назустріч. Вони ще не вміли заздрити, і просто любили дівчину за її доброту. Маленькі дівчата і хлопчики довірливо підставляли долоні, щоб Аврора налила чистої води з Фонтану надії. Вони не стільки пили чарівну воду, скільки вмивалися нею і бризкали один на одного. Аврора втомлено опустилася на великий камінь, спостерігаючи за їхніми пустощами, коли за дітьми стали підходити дорослі. Вони так само підставляли долоні, щоб отримати свою порцію води з Фонтану надії та відновити віру в майбутнє.

Аврора роздавала воду по ковточку, оскільки флакон був дуже маленьким, а люди все підходили і підходили. Минув час обіду та біля великого каменю все ще юрбився натовп. Чутки про повернення Аврори швидко розійшлися, і люди йшли із сусідніх сіл. Яким же було здивування дівчини, коли під кінець дня вона побачила, що рівень кришталево чистої води у флаконі не зменшується, скільки б вона не роздавала.