ГЛАВА 19 – ОСТАННЯ СЕКУНДА

Земля продовжувала тремтіти.

Гуркіт лунав із глибини шахти, а масивні металеві конструкції над головами здригалися від кожного нового поштовху. Солдати намагалися втримати рівновагу. Декілька ламп згасли, залишивши частину величезного залу в темряві.

Олег Корж підвівся й подивився на центральну установку. Щойно зупинена машина знову почала подавати ознаки життя. Фіолетові лінії одна за одною спалахували на її корпусі.

Раптом пролунав жіночий голос:

— Машину активовано. Запуск лазера для пробиття ядра Землі розпочато.

Олег завмер.

— Ні… Ні, тільки не це! — Він кинувся до панелі. — 078! Ти ж сказав, що вона зупинилася!
— Вона й зупинилася! — відповів той, перевіряючи систему. — Але тепер усе запускається знову! Я не можу зрозуміти, що відбувається!
— Вимкни її! Зроби хоч щось!
— Я НЕ МОЖУ!

У залі знову пролунав металевий гуркіт. У центрі установки розгорялися фіолетові енергетичні кільця, а з глибини шахти піднімався потік гарячого повітря.

Олег повільно обернувся.

Часовщик стояв біля машини, тримаючи тростину в одній руці. Здавалося, катастрофа, яка могла знищити весь світ, його зовсім не хвилювала.

— Ти! — Олег направив на нього зброю. — Що ти зробив?!

Часовщик трохи нахилив золотий годинник.

— Ну що ж, дорогі мої… На цьому приходить ваш кінець.

Його голос лунав спокійно, майже доброзичливо. Від цього ставало ще моторошніше.

— Ваш детектив не впорався зі своїм завданням. Зараз він сидить замкнений у кімнаті й нічого не може вдіяти. А ви витратили стільки сил, стільки часу, стільки людей… Заради чого?

Сергій Гайдротюк стиснув кулаки.

— Ти брешеш! Натан знайде вихід!
— Невже? — Часовщик повернув до нього золотий годинник. — Тоді чому він досі не тут?

Сергій не відповів.

Часовщик опустив погляд на пробірку з фіолетовою рідиною, яку досі тримав у руці. Повільно підніс її до золотого корпусу своєї голови, ніби милувався останнім витвором власної роботи.

Потім сховав пробірку в кишеню білого костюма.

— Ви навіть не зрозуміли, що саме намагалися зупинити.
— Досить! — крикнув Олег.

Він підняв пістолет і вистрілив.

Постріл розірвав тишу підземного залу.

Куля долетіла до Часовщика, але за мить перед ним спалахнув прозорий золотавий щит. Металевий снаряд ударився об енергетичну поверхню й розлетівся на дрібні уламки, які впали на підлогу.

Часовщик навіть не похитнувся.

— Ось воно як… — промовив він. — Командири, полковники, учені. Люди, які вважають себе найрозумнішими представниками людства.

Він зробив крок уперед. Золотий щит повільно зник.

— І все ж ви виявилися не такими вже й розумними, коли вас обдурив звичайний хлопець з іншого світу.

Олег міцніше стиснув зброю.

— Хто ти такий насправді?!
— Це вже не має значення.

Часовщик підняв тростину й указав нею на центральну установку. Її гул став настільки сильним, що слова доводилося буквально перекрикувати.

— Подивіться навколо! Ваш світ уже мертвий. Міста перетворилися на руїни. Люди зникли. ВГМ поглинув усе, що ви намагалися захистити. А тепер зникне й сама Земля.

Науковець відступив від панелі.

— Якщо установка справді почала передавати енергію вглиб планети, то в нас залишилося зовсім мало часу…
— Скільки?! — різко запитав Олег.

Науковець подивився на показники.

— Я не знаю! Система не показує точного часу!
— Чудово! Просто чудово! — Олег знову повернувся до Часовщика. — Ти хоч розумієш, що робиш?!
— Краще за будь-кого з вас.

Часовщик повернувся до установки.

— Ну що ж. Тепер цьому світові кінець.

І саме в цю мить важкі двері наприкінці залу повільно відчинилися.

З темного проходу долинув глухий звук кроків.

Один.

Другий.

Третій.

Усі присутні повернулися до входу.

У дверному отворі з'явилася висока постать. Її зріст сягав приблизно двох із половиною метрів. Довгий одяг майже повністю приховував тіло, а замість обличчя була страшна протигазова маска, схожа на старовинну чумну маску лікаря.

Часовщик завмер.

Уперше за весь час його поведінка змінилася.

Постать зробила ще один крок у зал, і світло фіолетових ламп відбилося на поверхні маски.

Олег повільно опустив пістолет, не розуміючи, хто перед ним.

078 повернув телевізійну голову в бік незнайомця.

— Хто це?..

Висока постать зупинилася.

Часовщик мовчав.

А потім незнайомець заговорив низьким, спокійним голосом:

— Ти зайшов надто далеко.

Це був Лорд.

Глава 19. Остання секунда

Олег повільно підняв голову.

Висока постать у чумній масці стояла посеред залу, а фіолетове світло установки відбивалося на її темному одязі. Олег дивився на незнайомця, намагаючись зіставити побачене з фотографіями та документами, які вони знаходили протягом останніх місяців.

І раптом його осяяло.

— Стривай… Це ти?!

Лорд не відповів.

Олег зробив крок уперед.

— Ти був на фотографіях! У документах Хюлета! Ми бачили твоє ім'я, читали записи, шукали тебе… Але ніхто не знав, хто ти насправді!

Лорд мовчав.

Величезна установка продовжувала працювати за його спиною. Десь унизу, у бездонній шахті, щось гуркотіло, а підлога здригалася від нових поштовхів. Усі розуміли, що часу залишилося обмаль, проте зараз ніхто не міг відвести погляду від загадкового чоловіка.

Лорд повільно повернув голову до Часовщика.

Той стояв нерухомо.

Вперше за весь час він не насміхався з присутніх і не вимовляв жодного слова.

Лорд підійшов до нього. Його важкі кроки глухо відлунювали під склепінням залу. Зупинившись поруч, він поклав величезну руку на плече Часовщика.

Потім повернувся до Олега та решти людей.

І повільно підняв руки до маски.

— Ні… — прошепотів 078.

Лорд розстебнув кріплення.

Металеві застібки одна за одною клацнули в тиші. Він зняв маску й опустив її донизу.