ГЛАВА 18 – ОСТАННІЙ ЗРАЗОК

Вертоліт летів над мертвими містами.

Крізь широкі вікна кабіни було видно багатоповерхівки з вибитими вікнами, порожні автомагістралі та зруйновані мости. Подекуди серед будівель виднілися величезні фіолетові нарости, що вкривали цілі квартали. На перехрестях залишилися автомобілі, покинуті посеред дороги. Деякі з них згоріли, інші були перевернуті або розчавлені уламками споруд.

Людей не було.

Лише зрідка серед руїн можна було помітити паразитів. Вони повільно пересувалися вулицями, забиралися на дахи автомобілів або зникали в темних отворах будівель. Іноді вдалині з'являлися силуети солдатів Астро-імперії, які рухалися невеликими групами, але навіть вони здавалися чужими в цьому світі.

Над усім нависало фіолетове небо.

Воно простягалося до самого горизонту, без жодної ділянки звичного блакитного кольору. Сонце було схоже на тьмяну пляму за щільним шаром хмар, а його світло забарвлювало поверхню землі в неприродні відтінки.

Вертоліт летів на схід.

Усередині перебували пілот, кілька солдатів Опору, Сергій Гайдротюк, майор Дмитро, учений, 078, Олег Корж і Махнатор.

Усі вони розуміли, що часу майже не залишилося.

Олег сидів біля вікна, стискаючи руки на колінах. Він майже не розмовляв від самого початку польоту. Час від часу дивився на прилади, потім знову переводив погляд на землю, яка пропливала під ними.

На його обличчі читалася втома. Після падіння бази на Алясці він майже не мав можливості відпочити. Загибель солдатів, зникнення Часовщика й невідоме майбутнє людства навалилися на нього одночасно.

Але найбільше його непокоїла остання інформація, яку вдалося отримати від Натана.

Кольська надглибока свердловина.

Остання пробірка ВГМ.

Кінець світу.

Олег не знав, що саме Часовщик збирався там зробити. Він навіть не міг бути впевненим, чи встигне їхня група дістатися до місця раніше за нього. Проте сидіти склавши руки він не міг.

— Скільки залишилося? — запитав Олег, повернувшись до пілота.
— Приблизно двадцять хвилин до точки призначення.
— Двадцять хвилин…

Олег відкинувся на спинку сидіння й провів рукою по обличчю.

— У нас немає двадцяти хвилин на помилки.

Майор Дмитро, який сидів навпроти, нахилився вперед.

— Ми зробимо все, що зможемо, командире.
— Мені не потрібні обіцянки, Дмитре. Мені потрібен результат.
— Розумію.
— Ні, ти не розумієш, — тихо відповів Олег. — Якщо Часовщик справді дістанеться до цієї пробірки й запустить те, що задумав, нам уже не буде куди відступати.

Дмитро промовчав.

Сергій Гайдротюк сидів поруч із бійцями, перевіряючи спорядження. Його рожевий костюм різко контрастував із військовим одягом решти групи. На лівому рукаві виднівся жовтий знак X, а біля пояса були закріплені дві катани.

Він підняв голову.

— А якщо він уже там?

Олег повернувся до нього.

— Тоді нам доведеться з'ясувати, що він встиг зробити.
— А якщо все вже почалося?
— Тоді ми повинні його зупинити.

Сергій кілька секунд дивився на командира, а потім мовчки повернувся до свого спорядження.

Біля протилежного борту сидів учений. На колінах він тримав металевий кейс з інструментами та приладами для аналізу зразків. Він кілька разів перевірив замки, після чого дістав планшет і почав переглядати збережені дані про ВГМ.

078 стояв поруч із ним, тримаючись за металеву опору. Екран телевізора замість голови відбивав тьмяне світло ламп у салоні.

— Ми повинні враховувати ще одну можливість, — сказав 078.

Олег підняв погляд.

— Яку?
— Якщо Кольська надглибока свердловина справді пов'язана з планом Часовщика, то це місце може бути не просто лабораторією. Ми досі не знаємо, навіщо йому потрібна остання пробірка саме там.
— У документах згадувалася Кольська, — відповів Олег. — Цього достатньо, щоб перевірити її.
— Але недостатньо, щоб знати, з чим ми зіткнемося.
— Ми вже давно не знаємо, з чим зіткнемося, — втрутився Махнатор.

Він сидів біля виходу, тримаючи руки на колінах. Його масивна фігура майже повністю закривала частину проходу. Телевізор замість голови був спрямований на Олега.

— Кожного разу, коли нам здавалося, що ми нарешті розуміємо ситуацію, з'являлося щось нове. Астро-імперія, ВГМ, чорний туман, Часовщик. Ми постійно відстаємо на один крок.
— Цього разу ми не можемо відстати, — сказав Олег.

Він знову подивився у вікно.

Під ними пропливали безкраї ліси, поля й невеликі населені пункти. Колись тут їздили потяги, працювали заводи, люди поверталися додому після роботи. Тепер навіть із висоти було видно, що більшість доріг порожні, а деякі будівлі вкриті фіолетовою масою.

Росія.

Вони вже перебували над її територією.

— Командире, — озвався пілот. — До точки призначення приблизно п'ятнадцять хвилин.

Олег кивнув.

— Продовжуй політ.

Він знову замовк.

Йому пригадалися загиблі на Алясці. Люди, які до останнього тримали оборону, не знаючи, чи взагалі хтось побачить їхню жертву. Пригадався Махнатор, який втратив стільки років, і 078, який продовжував виконувати накази навіть тоді, коли навколо вже майже не залишилося тих, кому можна було допомогти.

А тепер усе могло закінчитися через одну пробірку.

Олег заплющив очі на кілька секунд.

Тільки б ми встигли.

---

Минуло двадцять хвилин.

— Командире! Бачу об'єкт! — повідомив пілот.

Олег одразу підвівся й підійшов до кабіни.

Попереду, серед безкрайньої північної місцевості, з'явився комплекс Кольської надглибокої свердловини. Навколо простягалися кам'янисті ділянки, нерівні дороги та залишки технічних споруд. Деякі будівлі мали пошкоджені дахи, інші стояли з темними порожніми вікнами.

Комплекс виглядав покинутим.

Жодного руху. Жодного світла. Жодного сигналу, який міг би підтвердити, що тут ще хтось працює.

Вертоліт знизився.

Лопаті здійняли з землі пил, дрібні камінці й залишки сухої рослинності. За кілька секунд машина торкнулася майданчика неподалік від головної споруди.