ГЛАВА 16 – РЕЗИДЕНЦІЯ

Усередині бази панував хаос.

Коридори, які ще кілька годин тому були заповнені солдатами, тепер нагадували руїни. Частина стелі обвалилася, металеві двері були вирвані з петель, а на стінах залишилися глибокі сліди від лазерних пострілів. Подекуди валялися уламки обладнання, розбиті монітори й перекинуті столи.

Електрики не було.

Єдиним джерелом світла були аварійні ліхтарі на спорядженні солдатів. Їхні промені повільно ковзали по стінах, вихоплюючи з темряви обличчя втомлених людей. Десь далеко лунав металевий скрегіт. Іноді чулося, як падає черговий уламок.

Натан Блейк швидко рухався коридором. Поруч ішов його помічник, а за ними — двадцять солдатів штурмового підрозділу. Усі були озброєні й готові до нового зіткнення, хоча після останнього бою кожен із них виглядав виснаженим.

— Скільки до кабінету? — запитав Натан, не зупиняючись.
— За поворотом. Ще кілька метрів, — відповів помічник.

Група повернула ліворуч і зупинилася біля дверей детектива.

Натан штовхнув їх рукою.

Усередині було темно. Детектив стояв біля столу й складав документи в невелику сумку. На підлозі лежали кілька папок, а на стіні висіла карта, яку хтось устиг зірвати з одного боку. Детектив швидко перевірив вміст шухляди, забрав останні папери й застебнув сумку.

— Ви готові? — запитав Натан.
— Майже.

Детектив підняв голову, почувши кроки в коридорі.

До кабінету вбіг Олег Корж. Його форма була забруднена пилом, а обличчя виражало втому. Він озирнувся на озброєних солдатів, потім перевів погляд на Натана.

— Куди це ви зібралися?

Натан спокійно поправив ремінь спорядження.

— Я вирушаю з експедицією за координатами, які ми знайшли в кімнаті Хюлета.

Олег насупився.

— Зараз? Після всього, що тут сталося?
— Саме зараз, — відповів детектив, забираючи сумку зі столу. — Ми надто довго ходимо навколо одних і тих самих запитань. Хюлет зник. Часовщик з'являється там, де його ніхто не чекає. А Лорд знає більше, ніж говорить.

Він підійшов до Натана.

— Я знайду Хюлета. Це точно. І ми дізнаємося, що пов'язує його з Часовщиком та Лордом.
— А якщо координати ведуть у пастку? — запитав Олег.
— Тоді ми це з'ясуємо на місці, — відповів Натан. — У нас є двадцять штурмовиків, зброя та координати. Більше чекати немає сенсу.

Детектив закинув сумку на плече й востаннє оглянув кабінет.

— Пора взнати всі таємниці, — промовив він. — Досить жити серед уламків чужих секретів.

Олег кілька секунд мовчав. Він розумів, що сперечатися марно, але відпускати ще одну групу в невідомість після такої катастрофи йому не хотілося.

— А я що маю робити?
— Залишайся на базі, — відповів Натан. — Тут ще є поранені, залишки особового складу й купа проблем, які нікуди не зникнуть самі собою. Якщо нам знадобиться допомога або ми щось знайдемо, я вийду на зв'язок.
— І якщо зв'язку не буде?

Натан затримав погляд на командирові.

— Тоді діятимеш за обставинами.

Олег повільно кивнув.

— Добре. Але не ризикуйте без потреби.
— Постараємося.

Детектив поправив ремінь сумки, а його помічник подав знак штурмовикам. Двадцять солдатів вишикувалися в коридорі. Їхні ліхтарі освітлювали понівечені стіни, а зброя тихо постукувала об спорядження під час руху.

Натан востаннє подивився на Олега.

— Бережи базу.
— А ти знайди відповіді.

На цьому вони розійшлися.

Олег залишився біля кабінету, спостерігаючи, як Натан, детектив, його помічник і штурмова група прямують до широкого проходу в кінці коридору.

Там вони зупинилися.

Навколо їхніх ніг почав згущуватися чорний туман. Спочатку він стелився по підлозі тонкими пасмами, потім піднявся вище, огортаючи солдатів. Повітря ніби стало важчим. Промені ліхтарів потьмяніли, а силуети людей почали розмиватися.

За кілька секунд туман повністю поглинув експедицію.

І всі зникли.

Олег залишився стояти в темному коридорі.

Він повільно повернув голову й подивився навколо. Розбиті двері, обвалена стеля, уламки техніки, темні плями на підлозі. База, яка колись була одним із головних опорних пунктів Опору, тепер ледве трималася.

Десь у глибині приміщення почувся кашель пораненого. З іншого коридору долинали голоси солдатів, які розбирали завали.

Олег опустив очі.

Він пережив стільки битв, утратив стільки людей і щоразу переконував себе, що наступна перемога щось змінить. Але тепер навіть не знав, чи залишилося в них достатньо сил для наступного дня.
Натан вирушив шукати відповіді.А він залишився серед руїн, відповідальний за тих, хто ще був живий.Олег повільно рушив коридором уперед.
База потребувала командира.

І він не мав права зламатися.

Чорний туман повільно розчинявся.

Ще кілька секунд навколо групи не було нічого, крім непроглядної темряви. Солдати міцніше стискали автомати, тримаючи пальці біля спускових гачків. Дехто ввімкнув ліхтарі, але їхнє світло губилося в густій чорній пелені. Ніхто не знав, що чекає попереду, і навіть досвідчені штурмовики не поспішали порушувати тишу.

Нарешті туман розвіявся.

Натан Блейк першим побачив перед собою високі подвійні двері. Вони були зроблені з темного металу, а на поверхні виднілися дивні візерунки, схожі на переплетені стрілки годинника. Жодних написів чи позначок. Лише невелика ручка посередині й вузька щілина між стулками.

— Це місце? — тихо запитав один зі штурмовиків.

Натан озирнувся. За його спиною стояли помічник, детектив і двадцять озброєних солдатів. Усі пройшли крізь чорний туман, залишивши позаду зруйновану базу в Алясці. Тепер вони перебували невідомо де, далеко від своїх товаришів.

— Зараз дізнаємося, — відповів Натан.

Він жестом наказав двом штурмовикам перевірити двері.

Солдати підійшли ближче. Один узявся за ручку, второй прикрив його автоматом. Після короткого кивка перший потягнув двері на себе.

Вони відчинилися.

За ними простягався широкий коридор.