ГЛАВА 14 – СВІТ У ВОГНІ

Глава 14. Світ у вогні

Техас, США.

Дощ безперервно падав на спустошені вулиці міста. Чорний дим піднімався над будинками, а вдалині спалахували блискавки, на мить освітлюючи понівечені фасади. Грім лунав настільки гучно, що заглушував постріли й вибухи, які не припинялися вже кілька годин.

Біля перевернутих автомобілів стояли великі сміттєві баки. Усередині них ховалися солдати Опору. На головах у них були телевізори, а в руках — автомати. Вони майже не рухалися, очікуючи, поки небезпека наблизиться.

За кілька метрів між уламками машин повільно проповзав фіолетовий паразит. Його кінцівки торкалися мокрого асфальту, залишаючи за собою темні сліди. Істота зупинилася біля одного з баків, ніби відчувши присутність людей.

Щойно паразит наблизився, кришка різко відкинулася.

— Вогонь!

Кілька автоматних черг розірвали тишу. Кулі влучили в тіло істоти, і вона впала на землю, смикаючись у калюжі. Солдати не стали перевіряти, чи вона ще жива. Один із них підійшов ближче й зробив контрольний постріл.

Після цього бійці швидко вибралися зі схованок і зайняли позиції за уламками автомобілів.

— Чисто. Рухаємось далі, — промовив командир загону.

Вони просувалися вулицею невеликими групами, перевіряючи кожен провулок, під'їзд і зруйновану будівлю. Місто палало. Полум'я охоплювало верхні поверхи, а чорний дим розчинявся в дощовій завісі. На перехресті лежав розбитий бронетранспортер, неподалік валялися гільзи й залишки військового спорядження.

Час від часу між будинками пробігали американські солдати, які відстали від своїх підрозділів. Дехто допомагав пораненим, інші просто намагалися знайти укриття. Їхні частини були розбиті, зв'язок працював із перебоями, а накази з командування надходили дедалі рідше.

Один із американських військових помітив бійців Опору й підбіг до них.

— Ви з Опору? — крикнув він, перекрикуючи грім.
— Так. Скільки ще цих тварюк у місті?

Американець лише похитав головою.

— Не знаю. Вони всюди. Ми втратили зв'язок із командуванням ще годину тому.

Командир загону на мить замовк, а потім указав на вулицю попереду.

— Тоді тримайтеся біля нас. Нам потрібно зачистити цей район і пробитися далі.

Військовий кивнув і перевірив свій автомат. За ним до загону приєдналися ще двоє американців, які ховалися за згорілою вантажівкою.

Солдати Опору рушили вперед. Дощ заливав їхнє спорядження, блискавки спалахували над дахами, а десь далеко знову пролунала серія вибухів.

Вони розуміли: це вже не звичайна військова операція. Міста перетворювалися на руїни, армії втрачали контроль над територіями, а фіолетова зараза продовжувала поширюватися.

Та загін не зупинявся. Попереду залишалися нові вулиці, нові укриття й невідомо скільки заражених істот.

Вони продовжували зачистку, крок за кроком просуваючись крізь місто, яке повільно зникало у вогні.

Над містом пролунав протяжний металевий гул.

Солдати Опору зупинилися й підняли голови. Крізь густі хмари та завісу дощу проступив величезний силует. Він повільно спускався нижче, розсуваючи чорний дим, що піднімався від палаючих будівель.

Це був астро-захоплювач.

Масивний корабель Астро-імперії пропливав над містом, а його корпус відбивав спалахи блискавок. Уздовж нижньої частини розташовувалися гарматні установки. Вони поверталися в різні боки, скануючи вулиці в пошуках живих людей і залишків військових сил.

— Усі в укриття! Швидко! — закричав командир загону.

Солдати кинулися за залишки бетонних стін, перевернуті автомобілі та уламки будівель. Американські військові, які щойно приєдналися до них, розбіглися в різні боки. Один устиг забігти до напівзруйнованого магазину, інший упав за бетонну огорожу й притиснувся до мокрої землі.

Наступної миті астро-захоплювач відкрив вогонь.

Перший залп розірвав перехрестя. Вибухова хвиля прокотилася вулицею, розбиваючи вікна та відкидаючи уламки автомобілів на кілька метрів. Слідом ударили інші гармати. Вони стріляли по будинках, дорогах і будь-яких місцях, де могли ховатися люди.

Одна з будівель здригнулася від прямого влучання. Її верхні поверхи спалахнули, а частина фасаду обвалилася просто на вулицю. Дощ не встигав гасити полум'я — воно лише розросталося, поглинаючи уламки й залишки меблів.

— Не висовуйтеся! — кричав командир, намагаючись перекрити гуркіт вибухів. — Чекайте, поки він пройде!

Але корабель не збирався залишати район.

Його гармати поверталися до нових цілей. Один зі снарядів влучив у бронетранспортер, що стояв неподалік від укриття Опору. Машина миттєво вибухнула, і вогонь освітив усю вулицю.

Кілька солдатів спробували перебігти до іншого укриття. Вони рухалися низько пригнувшись, прикриваючи один одного автоматним вогнем, хоча їхні кулі майже не могли зашкодити броньованому корпусу корабля.

Раптом одна з гармат захоплювача різко повернулася в їхній бік.

— Лягай!

Пролунав постріл.

Вибух ударив просто біля групи бійців. Одного із солдатів відкинуло вбік, а уламки бетону розлетілися навколо. Коли пил і дим трохи розсіялися, стало зрозуміло, що він загинув. Вибух відірвав йому тулуб, а телевізор замість голови, розбитий і залитий дощовою водою, згас. На його екрані більше не було ані зображення, ані світіння.

Його товариші на мить завмерли.

— Чорт забирай! — вигукнув один із них.
— Не стійте! До стіни! — наказав командир.

Вони відтягнули пораненого бійця, який ще міг рухатися, і сховалися за залишками бетонної конструкції. Корабель продовжував обстріл, перетворюючи квартал на суцільну зону руйнувань. Здавалося, ще кілька хвилин — і від цього місця нічого не залишиться.

Та раптом крізь гуркіт гармат прорізався інший звук.

Ревіння двигунів.

Спершу воно було ледь чутним, але за кілька секунд стало настільки гучним, що солдати мимоволі підняли голови. З-за хмар на низькій висоті виринув американський винищувач. За ним з'явився другий, а трохи далі — третій.