ГЛАВА 11 – ЗАРАЖЕННЯ БЕЗ МЕЖ

Зараження без меж

Бельгія, Брюссель. 09:42.

Камера на шоломі солдата безперервно записувала все, що відбувалося навколо.

Він ішов уздовж вулиці, тримаючи автомат напоготові. На його формі залишилися сліди бруду, а на плечі виднівся знак військового підрозділу, який після попередньої війни з Астро-імперією залучили до розвідувальних операцій.

— Розвідка, це третій. Ми в центральному районі Брюсселя. Ситуація нестабільна, — повідомив він по рації. — Цивільні поводяться дивно. Більшість магазинів уже розграбована.

На тротуарах лежали порожні коробки, розбиті пляшки й пакети. Люди виходили із супермаркетів із візками, набитими продуктами. Деякі сварилися біля входів, інші намагалися завантажити покупки у свої автомобілі. На заправках утворилися довгі черги.

Ніхто не знав, що відбувається. По телевізорах повідомляли про невідоме зараження в північних регіонах Європи, але офіційні заяви суперечили одна одній. Одні закликали залишатися вдома, інші запевняли, що небезпеки для населення немає.

Раптом із сусідньої вулиці долинув крик.

Солдат різко повернувся.

Між припаркованими автомобілями рухалася істота заввишки приблизно два метри. Її тіло складалося з темної, вкритої фіолетовими наростами маси. Зі спини звисали довгі щупальця, які чіплялися за асфальт. Замість звичайних кінцівок у неї було кілька неприродно зігнутих відростків, а збоку тулуба стирчала людська рука.

За нею з-за автомобілів виповзли ще дві істоти.

— Що це в біса таке?.. — прошепотів солдат.

Один із паразитів кинувся на чоловіка, який намагався втекти. Щупальце обхопило його за ноги й повалило на землю. Людина закричала, вчепившись руками в асфальт, але істота потягнула її до себе. За кілька секунд крики стихли.

Натовп кинувся врозтіч.

Паразити рухалися хаотично, проте швидко. Вони перекидали сміттєві баки, врізалися в автомобілі й хапали кожного, хто не встигав сховатися. Один із них притиснув жінку до стіни, а потім відкинув її на тротуар.

Солдат відступив за бетонну огорожу.

— Контакт із невідомими біологічними цілями! Потрібне підкріплення! — крикнув він у рацію. — Вони атакують цивільних!

У відповідь пролунали перешкоди.

На перехресті з гуркотом з'явилися два бронетранспортери та танк. Їхні корпуси були вкриті подряпинами, а на броні виднілися сліди старих влучань. Це була техніка, що пережила попередні бої з військами Астро-імперії. Один із бронетранспортерів мав пошкоджений борт, закритий металевою накладкою.

Військові зупинилися поперек дороги.

— Цивільних евакуювати! Вогонь відкривати лише після підтвердження цілі! — пролунало з гучномовця.

Перший паразит вискочив з-за автомобіля й кинувся на бронетранспортер. Кулеметна черга збила його з ніг. Істота впала, кілька разів сіпнулася, а її щупальця почали безладно бити по асфальту.

Друга спробувала обійти техніку з флангу, але танк розвернув башту. Постріл пролунав між будинками, оглушивши всіх навколо. Паразита відкинуло до фасаду, і він більше не підвівся.

Третя істота кинулася просто на солдата, який прикривав евакуацію. Той відступив за автомобіль і відкрив вогонь короткими чергами. Кілька куль влучили в тулуб, але паразит продовжував рухатися. Лише після наступної черги він упав за кілька метрів від військового.

— Ціль знешкоджена! — доповів солдат.

Інші військові перевірили вулицю. Ще одна істота намагалася втекти у вузький провулок, але бронетранспортер перекрив їй шлях. За хвилину стрілянина припинилася.

Люди обережно виходили з укриттів. Медики поспішили до поранених, а військові виставили периметр навколо тіл паразитів.

Солдат підійшов ближче, не опускаючи автомата. Фіолетова маса на тілі однієї істоти повільно ворушилася, хоча сама вона вже не рухалася.

— Командування, ви це бачите? — запитав він.

Цього разу рація відповіла чітко:

— Бачимо. Відійдіть від тіл. Жодного контакту без захисного спорядження.

Солдат зробив кілька кроків назад.

Камера продовжувала записувати.

На цій ділянці Брюсселя люди перемогли. Військові відновили контроль над перехрестям і почали виводити цивільних із небезпечного району.

Але за кілька кварталів звідси, серед покинутих автомобілів, із темного підземного переходу повільно виповзало щось значно більше.І цього разу воно було не одне.

Військова колона продовжила рух центральними вулицями Брюсселя.

Попереду їхав танк із пошкодженою баштою, за ним — два бронетранспортери. Двигуни ревіли, гусениці перемелювали уламки скла, а солдати по обидва боки дороги стежили за вікнами будинків.

3788 ішов позаду колони, тримаючись на відстані від бронетехніки. Його білий шум на екрані телевізора замість голови періодично змінювався тонкими горизонтальними смугами. На грудях солдата висів бейдж із номером 3788.

Він зупинився біля покинутого автомобіля та підняв руку, сигналізуючи колоні продовжувати рух. Потім зняв із голови невелику камеру й перевірив запис.

На екрані відтворювалися кадри нещодавнього бою.

— Запис збережено, — промовив він і знову закріпив пристрій.

Довкола ставало дедалі більше паразитів.

Вони з'являлися з підземних переходів, виповзали з пошкоджених будівель і повільно перетинали дороги. Деякі пересувалися на чотирьох кінцівках, інші волочили за собою довгі щупальця. На окремих тілах виднілися людські руки, врослі у фіолетову масу.

3788 нарахував щонайменше дванадцять істот лише на сусідній вулиці.

— Командування, тут третій розвідувальний. Кількість цілей зростає. Рекомендую не залишатися на відкритій місцевості.
— Прийнято. Продовжуйте спостереження. Не віддаляйтеся від колони.

3788 підняв голову.

Над дахами будинків щось промайнуло.

Він устиг помітити лише короткий спалах у небі, після якого повітря над містом ніби здригнулося. Рух був настільки швидким, що солдат спочатку подумав про уламок, який падає з великої висоти.

Але нічого не впало.